Пошкодувала безпритульного і… опинилася в лікарні
Якби я не знала дівчини, з якою це сталося, нізащо не повірила б у правдивість цієї історії, настільки нереальною вона видається.
Але ця трагікомедія дійсно трапилася, а тому може уберегти вас, шановні читачі, від схожого необдуманого вчинку... Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Ну, як було його не взяти додому?
Худий, брудний, волохатий… Якби Катя побачила такого чоловіка, гидливо скривила б губою і попрямувала далі. Але це був не чоловік, а котик місяців трьох. Тож Каті він здався таким милим, таким нещасним. А що кіт, задерши хвоста, біг за Катею й нахабно нявчав, то спершу дівчина купила йому на базарі сардельку, потім погладила. А доки розраховувалася з продавчинею за ковбасу, кіт спритно заскочив у Катину сумку, що стояла на підлозі. «Ну ти й нахаба!» – вголос обурилася Катя. Але доброта взяла гру над здоровим глуздом, і дівчина понесла кота до себе додому.
Увесь тиждень Нахаба (бо ця кличка ідеально пасувала котові) жив у Каті. Але походжав так, ніби він, а не Катя, тут господар. Доки дівчина ходила на навчання й вечірні підробітки, Нахаба скакав по шторах, катався на люстрі, справляв нужду, де йому заманеться. Але останньою краплею в чаші Катиного терпіння стали нові чоботи. Точніше, мокре хутро всередині нових чобіт, де Нахаба помітив свою територію.
– Ну, все! – закричала Катя до кота. – Завтра ж відвезу тебе до котячого притулку. Там тебе швидко перевиховають! – і пішла на роботу у старих дірявих чоботах.
Голодна, зла і… сама в тому винувата
Увечері, коли повернулася, кота було не впізнати. Ходив за господинею, жалібно нявчав: мовляв, пробач, більше не буду. Тільки Катя дістала торбу пиріжків із м’ясом та сіла вечеряти, Нахаба став тертися об ноги, муркотіти. Та поїсти завадив мобільний телефон. Катя швиденько витерла масні пальці, вхопила слухавку. А що дзвонив кавалер, то дівчина з добрих пів години теревенила з коханим, стоячи біля вікна. Втім, коли повернулася довечеряти, вже не застала ні пиріжків, ні Нахаби – тільки масний кульок на столі і шматочки тіста по підлозі.
«Ах ти ж сволото! – заверещала Катя. – Та мені тих пиріжків на тиждень вистачило б! А ти тільки м’ясо повиїдав?!! Вилазь! Куди сховався?!»
Аж через годину Катя знайшла Нахабу. Він лежав під ліжком і ледве дихав. Живіт кота був розміром із чималенький м’яч. Ще б пак – стільки пиріжків злопати. А ще через годину з котом стало відбуватися щось дивне…
«Невже він заразив мене сказом?!!»
Нахаба, якого Катя з доброти душевної привела додому, не нявкав – верещав. Гонився по квартирі. Без краплі сорому вискакував на тюлі і дер кігтями диван. Та тільки Катя спробувала втихомирити кота, він із усієї сили вкусив дівчину за палець.
«Алло! Що робити? Мене вкусив кіт, і кров на пальці виступила», – подзвонила Катя на «швидку». – «Це ваш домашній кіт?» – запитали на «швидкій». – «Так, уже тиждень, як домашній». – «А де він був раніше?» – «Не знаю, я його на базарі підібрала». – «Цілком може бути, що кіт заразився сказом і тому так неадекватно поводився», – припустили лікарі. «І що тепер – я помру?» – ледь не заплакала Катя. «Якщо вчасно розпочнете лікування, то не вмрете, – «заспокоїли» на тому кінці. – Але в будь-якому разі завезіть кота у ветеринарну клініку для обстеження».
Катя так і зробила. Доки їхала, думала, Нахаба роздере і її, і сумку. Ось і ветлікар. Тільки ветеринар узявся оглядати кота, як той ледь не вкусив і лікаря. А щойно тварині зробили якийсь укол, кіт притих. «О, Боже! Що з ним!» – впала у відчай Катя. «Нічого, в кота візьмуть аналізи на сказ. А доки прийдуть їхні результати, ви перебуватимете під наглядом лікарів. Саме вони і приймуть рішення, чи вводити вам спеціальну вакцину від сказу». – «То я можу йти?» – запитала Катя. «Так». – «А як бути з котом?» – «Його треба помістити на карантин». – «То ви пропонуєте забрати його додому?» – «А що такого? Поселите окремо, будете давати їсти, лоток прибирати. Може, кіт якраз виявиться не заразним». – «Але ж у мене всього одна кімната у квартирі. То мені що – самій звідти виселитися?» – «Жіночко, ну, ви ж доросла людина! – не витримав ветеринар. – Придумайте щось».
«То раптом він мене врятував?»
На щастя, Катя випросила, аби в міському притулку прийняли її кота і потримали в окремому приміщенні якраз для таких випадків. А сама лягла до лікарні, щоб перебувати під обстеженням лікарів.
Атмосфера в палаті була ще та! На одному ліжку пацієнтка стогне, на іншому – блює. Катя ледве витримала до понеділка, чекаючи на медичний обхід. Лікар уважно слухав скарги пацієнтів палати. Врешті дійшла черга й до Каті. «Що у вас?» – запитав чоловік у білому халаті. «Ось», – і Катя простягнула вказівний палець, на якому ледве виднілася цяточка від укусу. «І це все?» – не второпав лікар. «Ну, так, – підтвердила Катя й тут же перепитала: – Лікарю, а я не помру?»
Так голосно лікар не реготав за всі 30 років, скільки працював у медицині. Та Катя не образилася. Головне – ніщо не загрожувало її життю. Це підтвердили й результати лабораторного дослідження: сказу в Нахаби не виявили, кіт постраждав через переїдання, а кидався на людей тому, що не знав, куди себе подіти від нестерпного болю в животі.
Тепер, зареклася Катя, ніяких бродяг вона гладити не буде. Хіба що кине ковбаси – не більше! Але раптом у Каті закралася думка: а що, коли м’ясо в пиріжках було зіпсуте і кіт фактично врятував дівчину від отруєння?..
«Ні, якщо Нахаба справді спас мене, я не можу залишити його у притулку», – подумала дівчина і вирішила: щойно її випишуть із лікарні, поїде за котиком. Своїм котиком!
Історію записала Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.