«На полі бою такий стрес, що навіть у молодих буває інсульт»

Наскільки важко після фронту повернути здоров’я і чим може кожен із нас допомогти ветерану

Війна змінює не лише тіло людини, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Поранення, ампутації, черепно-мозкові травми, інсульти, контузії часто супроводжуються психологічними проблемами, втратою звичного способу життя. Змінюється навіть відчуття власної повноцінності.

З якими проблемами найчастіше приходять військові на реабілітацію? Чому починати її потрібно якомога раніше? Чого не варто робити людям, які поруч із ветераном? І що допомагає людині знову почуватися активним членом громади?

Про це говоримо зі старшим фізичним терапевтом Медичного центру реабілітації учасників бойових дій ЛМТГ «Advance center» Андрієм Бухвалом.

– Пане Андрію, з якими проблемами найчастіше звертаються військові до вашого центру?

– Найпоширеніші запити – це травматологія і неврологія. Якщо говорити про бойові травми, то вони часто комбіновані. Це можуть бути ампутація кінцівки, одночасно опік, черепно-мозкова травма, контузія та інші ушкодження. Саме в цьому специфіка травми війни – одна людина може мати одразу кілька серйозних проблем.

Щодо неврології, то у військових діагностуємо ураження головного і спинного мозку. Причому є ще одна проблема, про яку не завжди думають: інсульти безпосередньо в бойових умовах.

– А як інсульт, який не є бойовою травмою, може бути пов’язаний із перебуванням на фронті?

– У військового можуть бути хронічні захворювання, наприклад, гіпертонія, про які він навіть не здогадується або не надає їм достатнього значення. А бойові умови – це постійний стрес, обстріли, контузії, перебування в польових умовах. Усе це може стати фактором, на тлі якого виникає інсульт.

У нас були військові, в яких інсульт (тобто крововилив у мозок) ставався прямо на полі бою. Наймолодші випадки, з якими ми стикалися, – приблизно 30 – 32 роки. Сьогодні в коридорі нашого реабілітаційного закладу можна побачити хлопців 20 – 22 років, які уже мають один-два роки бойового досвіду, бачили загибель побратимів, пережили втрати, отримали фізичні і психологічні травми.

– Наскільки швидко після поранення треба починати реабілітацію?

– Реабілітація повинна починатися фактично відразу після поранення, навіть коли боєць іще перебуває у реанімації. Звичайно, це не тренажери чи гантелі. Але лікар уже оцінює: якщо пацієнт довго лежить нерухомий, у нього може виникнути контрактура – обмеження рухливості суглоба. Потім розробити таку кінцівку значно складніше. Ще одна серйозна проблема – пневмонія через тривалу нерухомість. Третя – пролежні. Тож уже на цьому етапі слід проводити реабілітацію: правильно позиціонувати пацієнта, регулярно змінювати його положення, виконувати дихальні вправи, робити пасивні та активні рухи кінцівками.

– А що робимо на етапі, коли пацієнт уже може вставати?

– Спочатку людині треба навчитися повертатися, сідати, переміщуватися з ліжка у крісло, встати, зробити бодай пару кроків за допомогою милиць чи ходунців. Після важких поранень часом ідуть місяці для того, аби людина навчилася самостійно дійти до туалету, вмитися, взяти склянку, донести ложку до рота, почистити зуби, застібнути одяг. Усі ці цілі здаються простими для здорової людини, але для військового після інсульту, ампутацій, інших складних наслідків поранень – це дуже важливі кроки для повернення в повноцінне життя. Саме вони є початковим етапом для глобальної мети – самостійно ходити, повернутися до роботи, займатися спортом, піти на прогулянку з коханою людиною. Тобто до великих цілей ми рухаємося маленькими кроками.

– Наскільки складніше працювати з людиною, яка демотивована?

– Дуже складно. Після бойової травми людина може бути дезорієнтованою, демотивованою, особливо якщо є контузія чи черепно-мозкова травма. Тут не обійтися лише фізичною терапією. Потрібен психологічний супровід. Тому в нас працює мультидисциплінарна команда. Це фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог, лікар фізичної та реабілітаційної медицини, а також за потреби – невролог, травматолог та інші фахівці. Кожен оцінює свою частину проблеми, а потім команда спільно визначає цілі.

– Можете пригадати випадки, коли ранній початок реабілітації дав особливо хороший результат?

– Буває, через три-чотири тижні після поранення людина потрапляє до нас уже після операції, наприклад, ампутації. Ерготерапевт працює над формуванням кукси та заживленням, а я як фізичний терапевт треную плечовий пояс пацієнта і руки, тому що незабаром людина ходитиме на милицях, і їй потрібно буде компенсувати відсутність ноги додатковими навантаженнями на руки. Коли кукса сформована, підключається ортезист-протезист, пацієнтові виготовляють тимчасовий протез, і починається наступний етап. І якщо людина мотивована, ампутація в неї нижче від коліна, то за три місяці ветеран уже повертається до роботи, спорту, навіть до служби.

– Але є випадки, коли після госпіталю ветеран замість реабілітації обирає «відлежатися вдома»?

– Є, і наслідки тоді дуже серйозні. Пам’ятаю пацієнта після черепно-мозкової травми, якого виписали додому. Він пів року практично лежав. Коли потрапив до нас, у нього вже фактично не розгиналися руки й ноги, настільки важкі ветеран мав контрактури колінних і кульшових суглобів.

– А чому так?

– Бо родина не знала, як допомогти, займалася справами по господарству, ветеран лежав у хаті, нічого не хотів. І після шести втрачених місяців повернути людину до повноцінного життя або хоча би до того, аби вона сама себе обслуговувала, дуже складно. Тому закликаю кожного, хто зараз читає ці рядки: не повторюйте цієї помилки, не знаєте, що робити, – запитуйте у фахівців, звертайтеся до нашого центру.

– Яких помилок не варто припускатися близьким у бажанні допомогти ветерану психологічно?

– Найперше – не жаліти. І в жодному разі не говорити: «Я тебе розумію». Повірте, людина, яка не була на фронті, ніколи не зрозуміє військового. Не потрібно при ветерані нарікати: «Коли вже ця війна закінчиться», «Скільки це можна терпіти». Це ще більше пригнічує військових. Бо найбільше хочуть справедливого миру самі військовослужбовці. Хочете підтримати? Можна просто сказати: «Я поряд. Якщо потрібна допомога – звертайся».

– Що ще добре працює для відновлення після поранень?

– Принцип «рівний рівному». Я під час занять із реабілітації спеціально ставлю поруч пацієнта, який уже має успіхи, з новеньким. Той дивиться на нього і теж хоче бути не гіршим. Ветерани краще розкриваються, коли перебувають серед тих, хто пережив подібний досвід. У них свої жарти, свої теми. І це нормально. Між побратимами ветерани можуть спілкуватися так, як не говоритимуть із цивільними. Ось чому дуже гарно працює в реабілітації спорт. У Луцьку є команди ветеранів із ампфутболу, адаптивного (сидячого) волейболу. Гарну мотивацію дають ярмарки ветеранського бізнесу. І коли людина після важкого поранення бачить інших ветеранів, які займаються спортом, працюють, займаються підприємництвом, вона розуміє: «Якщо він зміг, то і я зможу».

– Чи правда, що після важких поранень, складних операцій, тривалої реабілітації людина може втрачати навіть відчуття власної особистості.

– На жаль, так. Після важких травм, коли пацієнта постійно оперують, оглядають, перевертають, він у якийсь момент уже сприймає себе як тіло, а не як особистість, не як чоловіка (чи жінку). Тому для психологічного відновлення важливо робити такі прості речі, як дивитися на себе в дзеркало, робити зачіску, голитися, тобто дбати про власну зовнішність, щоб подобатися собі й людям поруч. Якщо ми бачимо, що пацієнт залицяється до дівчат, то розуміємо: о, пішло діло на поправку. Це теж психологічна реабілітація.

– І вона важлива не лише ветерану, а й суспільству?

– Безперечно. Наш реабілітаційний центр уже багато років співпрацює з провідними клініками США, Німеччини, Нідерландів, Ізраїлю. І їхній досвід показує: чим швидше людину повертають до професії, роботи, громадського життя, тим краще і для неї, і для сім’ї, і для громади, і для держави. Бо якщо ветеран отримає належну реабілітацію, він може працювати, навчатися, займатися бізнесом, спортом, громадською діяльністю, тобто бути дуже цінними для громади.

– От можете навести конкретні приклади, коли підтримка людей допомогла у швидшому відновленні?

– У мене був пацієнт із подвійною ампутацією. Якось він сказав: «Так хочу в Карпати». І ми почали готувати його до цієї поїздки. Водили на підйоми, сходи, тренували. Він подолав їх і сказав: «Все, до Карпат готовий». Ось це і є повноцінна реабілітація – коли людина знову ставить перед собою цілі і крок за кроком їх досягає.

– Дякую, і сподіваюся наша розмова надихне ветеранів та їхніх рідних рухатися до нових вершин.

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.