«Пішов на фронт, щоб не соромно було дивитися на себе в дзеркало»

А нині ветеран відкрив кафе і частує гостей смаком Мексики

Після майже трьох років на війні Назарій Гула повернувся до дружини та трьох дітей і відновив у Луцьку власний бізнес – заклад мексиканської кухні. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

24 лютого 2022 року Назарій Гула не одразу повірив, що почалася велика війна. А вже наступного дня разом із керівником поїхав до військкомату. Там були великі черги. Досвіду служби в армії Назарій не мав, а з 2019 року мав інвалідність – його хребет був зібраний металевими пластинами та шурупами. Але на це чоловік не зважав.

– Я пішов на фронт, щоб не соромно було на себе в дзеркало дивитися, – каже Назарій.

На той момент його дружина Марина була на дев’ятому місяці вагітності, підростав чотирирічний син. Назарій попросив у військкоматі відпустку місяць, щоб дочекатися народження дитини. А вже через два тижні після пологів дружини пішов воювати.

«Я дуже сильно була на нього зла»

Для Марини його рішення стало шоком. Чоловік навіть не казав заздалегідь, що вирішив іти служити.

– Можливо, хотів мене оберегти, щоб я не переживала, будучи вагітною, – згадує вона. – Коли ж про все дізналася, то спочатку була дуже зла на нього. Пам’ятаю, ми вийшли з новонародженою дитиною гуляти в Парк 900-річчя Луцька. Навколо ходять пари, сім’ї, батьки з дітьми. Вони щасливі, в них усе добре. А я, значить, маю відмовлятися від цього нормального життя?! Тому що що? Я не могла для себе спочатку пояснити це, – розповідає Марина.

Згодом вона прийняла вибір чоловіка. А весь час його служби найбільше допомагали триматися діти.

– Я психологічно мобілізувалася. Була зосереджена на дітях. Вони мене рятували, тому що я була зайнята, – згадує жінка. – Та, коли в лютому 2024-го народилася третя дитина, я сказала чоловікові: «Тепер сама точно не потягну».

Для Назара це було складне рішення. Бо з перших днів повномасштабної війни на фронт пішли його 59-річний батько, двоє братів. А тут…

«Найважче, коли не можеш урятувати побратима»

Пішовши добровольцем іще 2022 року, Назарій спочатку служив на Донеччині, Харківщині, згодом – на Херсонському напрямку, де провів близько двох років.

Відразу був артилеристом. У 2023 році командир направив його на офіцерські курси. Після навчання в підпорядкування Назарію передали близько 40 військовослужбовців.

– Було непросто: люди різного віку, різних соціальних прошарків, були ті, що мали залежності. Непросто знайти підхід до кожного, – згадує чоловік.

На Херсонщині підрозділ тривалий час перебував фактично навпроти російських військ, через воду. Ворожі обстріли та атаки шахедами – безперервні. Небезпеку створювали й місцеві колаборанти.

– Частина людей, які залишилися нібито охороняти свої статки, будинки, дуже часто співпрацювали з росіянами, здавали позиції наших військових. І через прямі влучання ми мали великі втрати.

Окремим випробуванням для військових були евакуації. Часто Назарію як командиру доводилося самому сідати за кермо й їхати по поранених або загиблих знайомою чи незнайомою дорогою – у темряву, болото, ліс. Карта могла не працювати, увімкнути світло неможливо, тепловізора нема.

– Найгірше, коли ризикував, віз пораненого побратима, а врятувати не вдавалося. Ти його загибель кладеш на себе. Провину цю, що не зміг зберегти бійця, – зізнається ветеран.

Його бійці виконували не лише свою основну роботу. Вони коригували вогонь, підстраховували один одного, працювали на позиціях, власноруч рили окопи та виконували інші завдання, які виникали на місці.

Повернутися в мирне життя вдалося не відразу

Після народження третьої дитини родина подала документи на звільнення Назарія зі служби. Але швидко цей процес не відбувся.

– Подати папери проблем немає. Проблема в тому, що їх можуть не захотіти підписати. Відправляють на переоформлення, на виправлення чи просто кладуть у шухляду, і вони лежать, а ти чекаєш відповіді, – каже подружжя.

Рапорт двічі повертали через зміни у форматі подання документів. Адже для офіцера процедура проходила через бригаду та Генеральний штаб.

– Мій рапорт просто притримувався. Я це прекрасно знав. Мені про це прямо говорили: «Може, ти передумаєш?» Бо хороших людей не хочуть відпускати з війська, – щиро каже ветеран.

Та у жовтні 2024-го Назарій нарешті повернувся додому.

Перші два-три місяці він дуже погано спав. Щоранку брав собаку й ішов гуляти. Потім прокидався малий – брав його в коляску і знову йшов у парк. Міг гуляти годинами. Це був час, коли треба було просто звикнути до іншого ритму.

Працювати Назарій одразу не почав. Дружина просила, аби спершу відпочив, адаптувався. Але ж троє дітей самі себе не прогодують. І постало питання: чим заробляти на сім‘ю.

Бізнес, який чекав у гаражі

До повномасштабної війни Назарій працював у компанії «Оболонь», мав також досвід барменом. У лютому 2022-го він у Львові разом із партнерами відкрив заклад мексиканської кухні.

Та через декілька тижнів війна змусила закрити бізнес, а обладнання сховати в гаражі.

Повернувшись із фронту, Назарій вирішив: працювати на когось більше не хоче. І подружжя подумало: а чи не заглянути в той самий гараж із обладнанням?! Тим паче, в Назарія вже була зареєстрована торгова марка «BUENOS TACOS», залишилися обладнання, документи й напрацьована рецептура. Потрібно було знайти приміщення, отримати фінансування і знову запустити роботу.

– На грант подали заявку на 500 тисяч гривень, – продовжує Назарій. – Від подачі заявки до отримання коштів минуло близько пів року. Частину грантових грошей вдалося використати на обладнання, а ще частину – вкласти власних заощаджень.

Найбільше часу, каже подружжя, займало не саме оформлення заявки, а дотримання всіх вимог під час використання грантових коштів: договори, накладні, офіційні платежі, документи на придбане обладнання. За цей час ціни змінилися, тому доводилося коригувати витрати. Тому процес був непростим. Але розібратися в усьому допомогли навчання та консультації у Луцькому центрі зайнятості.

– Там є окремий відділ. Ти приходиш і кажеш: «Я ветеран, хочу податися на грант». Вони повністю супроводжують тебе від А до Я, – з власного досвіду розповідає Назарій. – Навіть після отримання коштів фахівці центру продовжують консультувати, якщо виникають запитання. Тому я їм дуже вдячний. І кожному рекомендую.

Тако, буріто, комбуча – все для вас!

У січні 2026-го заклад мексиканської їжі в Луцьку запрацював у тестовому режимі. А 1 березня при вході до супермаркету «Торба» відбулося офіційне відкриття «BUENOS TACOS».

І сьогодні в меню ветерана – дев’ять основних позицій: тако, буріто, салат і суп, кожен із кількома варіантами.

Буріто Назарій порівнює із шаурмою: овочі, м’ясо та соус, замотані у тоненьке тісто. Тако – це невеликий, як на долоню, млинець, у який загорнута начинка.

Найбільше людям до вподоби страви з куркою. Чоловіки також люблять начинку зі свининою, а жінки – з креветками. Для тих, хто не їсть м’яса, Назарій пропонує веганське меню із сочевицею.

Рецептуру Назарій розробляв разом із другом зі Львова, який усе життя працює шеф-кухарем. Рецепти спочатку випробовували на відвідувачах у тестовий період, а потім залишили ті варіанти, які найбільше сподобалися людям.

– За смаком Мексики приходять до нас дуже різні люди, – зізнається ветеран. – Це і молодь, яка знає мексиканську кухню із соцмереж. І люди 30 – 40 років. І пенсіонери. Є бабуся, яка в ті самі числа кожного місяця, щойно отримає пенсію, замовляє тако з креветкою. Каже: «Трохи дорого, але зроблю собі маленьке свято».

На ярмарках, де подружжя представляє свій ветеранський бізнес, люди також підходять, цікавляться. Бо ж хочеться спробувати чогось нового.

– За пів року роботи вже маємо постійних гостей. Приходять ветерани, їхні рідні – ті, хто знає історію Назарія і підтримує наш бізнес, – каже Марина. – Люди краще реагують, коли знають, який шлях пройшов мій чоловік, перш ніж відкрити цей заклад. І ми їм за це вдячні.

До речі, за телефоном (098) 357 57 89 тут можна замовляти мексиканські страви для святкувань і корпоративів. Тільки попередити хоча б за день.

А ще тут продають комбучу – напій із чайного дерева з додаванням вісьмох різних смаків: обліпиха-імбир, манго, лайм-м’ята, яблуко, полуниця, лісові ягоди, класична і троянда-смородина. На етикетках кожної пляшки зображені українські діячі – письменники, політики, люди, які творили історію країни.

– Комбуча – це теж ветеранський бізнес, тільки з Києва, – зауважує Марина. – Познайомилися з його власниками через інтернет і домовилися про співпрацю. Хоча їм теж дуже непросто: підприємство неодноразово потрапляло під обстріли, але робота триває.

Ось так ветеранський бізнес Назарія став місцем, де підтримують не лише власну справу, а й бізнес інших ветеранів. Тут кожного покупця зустрічають, як дорогого гостя. А частування перетворюється на маленьке мексиканське свято смаків. Так що приходьте!

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.