Вижив у боях на Донеччині, а тепер дарує людям… смажене морозиво

«Коли ті бородаті хлопці, які пройшли полон, ампутацію, важкі операції, починають усміхатися, власноруч готуючи морозиво для своїх дружин, я розумію: все це було недаремно», – так розповідає Лідія Медведєва про справу, яку започаткував її чоловік, ветеран Валерій Венчковський.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

І коли сьогодні за їхнім смаженим морозивом шикуються довгі черги дітлахів, а дорослі із захопленням спостерігають, як молоко перетворюється на рулетики тайського морозива, то мало хто здогадується, що за цією красивою сімейною справою стоять Бахмут, Соледар, безсонні ночі, довгі місяці чекання і непросте повернення з війни.

«25 лютого його вже в хаті не було»

Лідія та Валерій родом зі Львівщини. Виховують трьох дітей: 17-річну Анастасію, 12-річного Алекса та 5-річного Домініка.

До війни Валерій працював у будівельній сфері і був, як у народі кажуть, майстер на всі руки.

– Дайте йому земельну ділянку – і він сам усе спроєктує, побудує, встановить: від фундаменту до вікон, електрики, сантехніки, – усміхається дружина, поглядаючи на свого Валеру. – У нього справді золоті руки.

Та всі плани подружжя перекреслила велика війна…

– 24 лютого Валері прийшла повістка. Він тишком від мене зібрав усе, що мав для служби в армії. І 25 числа його вже в хаті не було, – згадує Лідія той важкий період. – Якщо чесно, я плакала. Бо найменшому нашому синові не було тоді ще й п′яти місяців. Старшій дочці – всього 12-ть, а середній наш, Алекс, потребує постійного нагляду через особливості розвитку. Тож ви можете уявити мій стан. Але що? Поплакала – і треба жити далі. Старша донька тоді мене дуже підтримала. Вона якось різко подорослішала. Допомагала доглядати маленького братика.

Але основний тягар Лідія, як мільйони інших українок, узяла на свої плечі.

Тим часом Валерій у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади воював на Миколаївському, Харківському та Донецькому напрямках. Пройшов Бахмут і Соледар. Протягом двох років служби додому приїжджав лише в короткі відпустки.

«Чоловік воював, а в мене їхав дах»

– Він був практично всюди. Бачив стільки, що не кожному випаде пережити за все життя, – тихо згадує Лідія. – Але й у мене, чесно скажу, вже їхав дах. Я просто не мала сили з усім справлятися самотужки. Старша донька теж не могла взяти на себе все, а я не наполягала: в неї своє життя, навчання, не можна забирати в дитини дитинство.

Зібравши всі необхідні документи, жінка почала добиватися звільнення чоловіка зі служби як батька багатодітної родини, де одна дитина ще й має особливості розвитку.

Мрію побачив у… TikTok

Насправді історія майбутнього сімейного бізнесу почалася ще задовго до великої війни.

Одного разу Валерій натрапив у TikTok на відео, де в Таїланді просто на вулиці готують незвичайне морозиво.

– Сам процес перетворення молока на красиві рулетики морозива його дуже захопив. Чоловік почав дивитися різні відео в інтернеті, вивчав технологію. Але весь час відкладав: то нема часу, то нема коштів на обладнання, – пригадує дружина.

Та, коли Валерій повернувся з фронту, дружина почула про гранти та фінансову підтримку для ветеранів, які хочуть започаткувати власний бізнес. А відтак – почала разом із чоловіком підшуковувати справу для душі. І це стало обладнання для приготування тайського морозива.

– Перший фризер (охолоджувальну установку) ми придбали за власні кошти, – зізнається подружжя. – А потім нам вдалося виграти грант через Чеську гуманітарну організацію «Людина в біді» за підтримки Львівської міської ради.

Смакота, ще й повністю натуральна!

Першим випробувальним експериментом став для подружжя благодійний захід у школі Алекса.

– Ми думали: спробуємо, подивимося, чи людям узагалі буде цікаво. А вийшло не просто цікаво! Коли інші учасники ярмарку вже згортали свої намети, до Валери все ще стояла довжелезна черга охочих і діти все підходили й запитували: «А морозиво ще буде? Нам чергу займати?» – згадує дружина.

І саме після такого успішного дебюту подружжя зрозуміло: вони таки знайшли справу, яка і їм приносить задоволення, і людям – радість.

Але от тонкощі приготування смаженого морозива, а також рецептуру Валерій опановував самостійно: методом проб і помилок.

– Те, що ми бачили в інтернеті, не подобалося. Бо там використовують багато барвників, ароматизаторів. А ми хотіли зробити натуральний продукт, – каже ветеран. – Тому пробували, помилялися, змінювали рецептуру. Запрошували дітей дегустувати. Експериментували з температурою холодильної поверхні, на якій, власне, і «смажиться» (а насправді – миттєво охолоджується) морозиво. Але десь із третьої чи п′ятої спроби нарешті почало виходити так, як ми хотіли.

Охочих стільки, що шикуються в чергу

Але скільки про морозиво не розказуй, у роті солодше не стане. Тож подружжя запрошує мене побачити на власні очі магію перетворення. І доки Валерій із кулінарним шпателем чаклує над «сковородою», Лідія розповідає:

– Основа нашого морозива – молоко, свіжі ягоди й фрукти: полуниця, малина, лохина, абрикоси. А маленькі ласуни ще просять шоколадне печиво. Не знаю, що туди додають виробники, але якщо дитина бачить «Oreo», то всі інші смаки відходять на другий план, – усміхається Лідія.

Побачивши, наскільки людям цікаво скуштувати смажене тайське морозиво, подружжя вирішило придбати ще й потужну систему автономного живлення. Тож тепер можуть виїжджати й готувати смаколики хоч у полі, хоч у лісі.

– Минулого року я, щойно бачила якісь ярмарки, фестивалі, інші заходи просто неба, – відразу телефонувала організаторам, розповідала за нашу продукцію і запитувала, чи можна нам приїхати і людей пригощати, – розповідає Лідія, яка в сімейному бізнесі якраз і відповідає за напрям промоції та реклами. – А цього року телефон розривається! Запрошень стільки, що я часом не встигаю всім відповідати. Тож організатори наперед нас бронюють.

То не просто ласощі, а справжня терапія

Зі своїм смаженим морозивом подружжя регулярно їздить до дитячих будинків, інклюзивних центрів, бере участь у благодійних заходах, проводить майстер-класи для дітей.

– За моїми спостереженнями, найбільше українці люблять різнобарвні ласощі. Людям зараз дуже хочеться кольору. Полуниця, малина, лохина, абрикоси – все таке яскраве. І це така собі терапія в сірі, а нерідко – й чорні дні війни.

Особливе місце посідають зустрічі з ветеранами. Тож Лідія з Валерієм охоче відгукуються на запрошення приїхати в реабілітаційні центри, показати ветеранам процес смаження морозива і дати військовим можливість власноруч приготувати смакоту для своїх дружин і дітей.

– Ви би бачили тих чоловіків... – усміхається Лідія і на мить замовкає від щемливих спогадів. – Великі, бородаті, після полону, після ампутацій, після важких операцій... І раптом вони починають сміятися, жартувати, як маленькі хлопчики. Для нас і для них – це насправді важливо.

Бачачи, наскільки хорошу справу обрали Валерій та Лідія для повернення ветерана в цивільне життя, подружжя хоче розширювати асортимент смаколиків, готувати більше лимонадів і молочних коктейлів. А найбільше мріють про свято до Дня Перемоги – ото влаштують тоді пригощання!

– Одного разу під час навчання, – підсумовує Лідія, – бізнес-тренерка сказала нам слова, які запам′яталися назавжди: «Ви продаєте не морозиво. Ви продаєте емоції».

І що це справді так, я відчувала весь той час, скільки дивилася, як Валерій перетворює молоко на крижане полотно, як потім шпателем скручує його в акуратні конвертики, а Лідія прикрашає печивом і шоколадними трубочками. Як же важливо просто підтримати ветерана! А далі він уже буде підтримувати інших.

І з першою ложечкою смакоти, якою пригостило подружжя, я подумала про той непростий шлях українського воїна, який після запеклих боїв за Бахмут і Соледар знайшов у собі сили дарувати сьогодні радість для інших.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.