Наш воїн 346 (!) днів тримав позицію у Часовому Яру

«Я підпускав їх на 20 метрів, щоб не промахнутися», – розповів Сєронька

Війна щодня народжує нових героїв. Не кіношних, не вигаданих, а справжніх – виснажених, брудних від землі та пороху, із пораненими ногами, з порожніми флягами, але незламних. Саме на таких людях сьогодні тримається Україна. І Сергій Криніцький – один із таких…

42-річний Сергій родом із Білогір’я на Хмельниччині. До великої війни він працював будівельником, розводив кролів, жив мирним життям, виховував дітей. У листопаді 2024 року Сергій став піхотинцем 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. А нині це воїн, яким пишається вся Україна, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Із будівельника – в піхотинці

Старший солдат Сергій Криніцький на позивний Сєронька майже рік утримував одну з найнебезпечніших передових позицій у Часовому Яру на Донеччині. Він провів там 346 днів. За цей час знищив 23 російські окупанти, ще шістьох узяв у полон. Його позицію побратими згодом почали називати «Криниця» – через прізвище воїна, який фактично став символом незламності цього рубежу.

Сам Сергій каже, що, коли вперше зайшов на позицію, думав, що пробуде там кілька місяців.

«Я, якщо чесно, орієнтувався десь приблизно на три місяці. Ну, пройшли вже ці три місяці, думаю, пів року – і перекур буде. А воно затягнулося майже на рік», – розповів військовий в інтерв’ю 24 ОМБр.

Уже перший день на позиції став для нього жорстоким хрещенням війною. У підрозділі одразу був загиблий. Росіяни постійно штурмували українські позиції, працювали артилерією, скидали вибухівку з дронів, намагалися підійти аж до бліндажів. Позиція Сергія була фактично на околиці Часового Яру – майже впритул до російських окупантів.

«Нам командир сказав, що у нашу сторону рухаються двоє росіян. Їх виявили з дрона. Ми з побратимом уже чекали. Пригостив їх спочатку гранаткою, а потім розфігачив», – згадує боєць.

Він говорить просто, без пафосу й красивих слів – як людина, яка майже рік щодня дивилася смерті в очі.

«Я їх підпускав до себе на метрів двадцять. Може, і ближче було. Ну, двадцять п’ять: щоб не промахнутися», – каже Сергій.

Ротації на цій позиції довгий час були майже неможливими. Підходи прострілювалися, над позиціями постійно висіли російські дрони. Втратити цей рубіж було не можна, бо від нього залежала оборона сусідніх позицій.

І Сергій залишався. День за днем. Місяць за місяцем…

Кацапи самі приносили трофеї для бійця

Поступово війна стала для нього страшною буденністю. Сергій навчився виживати буквально серед руїн і смерті.

Частину необхідних речей українські піхотинці брали у ліквідованих російських окупантів. У перших убитих ворогів, згадує Сергій, забрали спальні мішки. Згодом трофеями ставали автомати, боєприпаси, цигарки, газові балони.

«Більшу частину забезпечення мені приносили росіяни», – каже боєць із гіркою фронтовою іронією.

Навіть акумулятори для заряджання телефонів Сергій забирав із розбитих російських FPV-дронів. Через спеціальний перехідник заряджав електроніку, підтримував зв’язок. Сам перехідник, як розповідає військовий, теж узяли у загиблих окупантів.

На одному з відео, записаних на позиції, Сергій показував колекцію трофейної зброї та цигарок. Але, коли настав час відходити, усе це довелося знищити, аби не залишити ворогу.

«Перед виходом ми все спалили й підірвали», – розповідає боєць.

Москалі підповзали майже впритул

За 346 днів на позиції Сергій Криніцький очолив відбиття щонайменше шести великих штурмів переважальних сил противника. Росіяни постійно намагалися прорватися, заходили групами, підповзали до українських укріплень майже впритул.

Саме тоді проявлявся той холодний фронтовий розрахунок, який допоміг українському піхотинцю вистояти.

Водночас війна відкривала й моторошне обличчя російської армії. Одного разу Сергій став свідком сцени, яка вразила навіть людину, що майже рік прожила на передовій. «Два російські солдати мертвим російським солдатам відрізали голови, поскидали в мішок і забрали з собою», – згадує військовий.

Навіть після всього побаченого Сергій не зламався психологічно. Побратими кажуть: Сєронька тримав не тільки позицію – він тримав людей.

Коли над бліндажами висіли дрони, коли земля горіла від артилерії, коли здавалося, що витримати вже неможливо, саме він залишався тим стрижнем, який не давав обороні впасти.

Вижив, і навіть без серйозних поранень

Позиція, яку тримав Сергій, вистояла 346 днів. Його самого вивели лише тоді, коли утримувати рубіж далі стало недоцільно. Для евакуації чекали сприятливої погоди, бо будь-який рух одразу фіксували російські дрони.

Коли Сергій виходив із позиції, він уже мав проблеми з ногами через постійне перебування в сирості, холоді та під землею. Але серйозних поранень за цей майже рік боїв дивом не отримав.

Зараз військовий проходить лікування та реабілітацію.

Та навіть після всього пережитого він не говорить про відпочинок чи звільнення з армії. Після відновлення Сєронька планує повернутися до служби та передавати свій досвід молодим бійцям.

А за неймовірну мужність, витримку та героїзм указом Президента України від 5 травня 2026 року старшому солдату Сергію Криніцькому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Це найвища державна нагорода. І вона – про справжню ціну нашої свободи. Бо, поки ми читаємо цю статтю у своїх затишних домівках, наші воїни прямо зараз відбивають кацапські штурми: без нормального сну, їжі, води, з пораненнями і під постійними обстрілами. Але ці люди тримають фронт. Тримають Україну. І ми повинні проявляти вдячність нашим героям не лише словами та публікаціями. Ми маємо постійно донатити, допомагати армії, підтримувати наших воїнів і бути згуртованими у цій важкій боротьбі. Бо саме завдяки таким людям Україна стоїть.

Ніна Грицюк

Фото 24-ї бригади

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.