Великдень на Волині: звичаї, що єднають покоління
Великдень — це свято перемоги добра над злом і світлий час родинних спогадів, коли за столом збираються покоління, а дім наповнюється тишею, ароматом свіжої паски й відчуттям очікування дива.
Сьогодні ми розповідаємо про великодні традиції Волині — у Радивилові (Дубенський район Рівненської області), зі свідчень Людмили Хороновської з етнопарку «Ладомирія», у Білогородці (Шепетівський район Хмельницької області), зі спогадів матері авторки, а також на Дубенщини — на основі записів початку XX століття. У цьому матеріалі йдеться про «білий тиждень» і передвеликодні приготування, випікання пасок і «проскурок», традиції писанкарства й фарбування крашанок, богослужіння та освячення великоднього кошика, а також про давні локальні звичаї, що збереглися в різних куточках Волині, - пише на сторінках Тижня Тетяна Яцечко-Блаженко.
Страсний, або «білий», тиждень
Відсвяткувавши Різдво Христове, українці зверталися до календаря: «А коли ж буде Великдень?». Прихід весни віщував про Великдень.
Ще до Вербного тижня на подвір’ях наводили лад: білили хати, ремонтували чи ставили нову огорожу. Ближче до Вербного тижня підбілювали вапном дерева в саду, щоб надати всьому подвір’ю свіжого, весняного вигляду.
Тиждень перед Великоднем називали «білим тижнем» (у селі Білогородка, Південна Волинь). У побіленій хаті прикрашали ікони — по-місцевому «образ?» — новими вишитими рушниками. Також інколи ікони оздоблювали саме до свята паперовими квітковими віночками, які купували на базарі чи робили власноруч. Мили вікна, приводили все до ладу. Щоб хата, як казали старші люди, «розквітала» — ставала світлою і святковою.
Хоча тривав піст, м’ясні страви до великоднього столу готували завчасно. Маринували м?ясо, начиняли та коптили ковбаси.
Читайте також: Різдвяні традиції Волині: дідух, солом’яні павуки, Святвечір та Голодна кутя
Паска та «проскурки»
По-різному в українських родинах на Волині випікали паски та великодній хліб. За однією з традицій, наприклад у Радивилові, це робили у четвер, і цим займалася найстарша жінка в родині, зазначає Людмила Хороновська. Водночас у селі Білогородка випікання починали вже з середи, щоб до суботи паски були повністю готові до освячення.
Сам процес випікання супроводжувався особливими правилами поведінки. Намагалися не шуміти й не заходити до кімнати без потреби, щоб не «злякати» тісто і не завадити його підняттю. Паску традиційно пекли круглою, а зверху оздоблювали хрестом із того ж тіста, що підкреслювало її сакральне значення як великоднього хліба.
У великодній традиції південної Волині поряд із паскою випікали також спеціальні обрядові хлібці, які називали «проскурки» або «трійці». Їх завжди ставили в піч першими, розміщуючи на краю, щоб пропеклися найшвидше. Ці хлібці мали виразне символічне значення: три з’єднані частини уособлювали Святу Трійцю — Отця, Сина та Святого Духа. Таким чином звичай поєднував побутову дію з релігійною символікою.
У різних селах рецепти «проскурок» відрізнялися. Деякі господині випікали їх із прісного тіста, інші — з того самого, що й для паски. Після випікання хлібці несли до церкви на освячення — іноді окремо, а іноді разом із паскою, залежно від місцевого звичаю.
Чистий четвер та Страсна п?ятниця
У Чистий четвер у селах Волині традиційно дотримувалися особливого порядку: купали дітей, стелили чисту постіль, приводили до ладу дім, господарство і себе. Ввечері всі йшли на вечірню службу — «на Страсті», яка відкривала скорботний період перед Великоднем.
Після служби віряни поверталися додому з запаленими «страсними» свічками. Вони вважалися оберегом від блискавки, пожежі та нечистої сили. Полум’ям цієї свічки могли навіть ставити хрест на дверях і сволоку в хаті — як символічний захист господарства «від усього поганого» та як знак освячення дому.
У Страсну п’ятницю роботу по господарству виконували лише до 15-ї години, оскільки в цей час у церквах правилась служба над Плащаницею. Ті, хто мав можливість, ішли до храму, щоб поклонитися Плащаниці, помолитися та вшанувати пам’ять про страждання Ісуса Христа.
Крашанки і писанки
Традиційно великодні яйця мали кілька різновидів: писанки з орнаментами, створеними за допомогою воску, крашанки — однотонно пофарбовані яйця, а також крапанки, прикрашені візерунками з крапок. Кожен із цих видів мав свої особливості та символічне значення в народній традиції.
У селі Білогородка господарі фарбували крашанки в суботу. Кожна родина мала секрети фарбування, які передавалися з покоління в покоління як частина родинного досвіду.
Як згадує у своїх записах етнограф і фольклорист В’ячеслав Камінський, жінки на Волині уважно фарбували курячі яйця, дотримуючись технік, які зберігалися та передавалися від старших поколінь.
У давнину використовували лише природні барвники. Жовтий колір отримували з кори дикої яблуні, зелений — із насіння конопель, а темні відтінки — з лушпиння соняшника. Також застосовували відвари сіна, цибулиння та кропиви, які надавали яйцям різних природних тонів.
У Радивилові та навколишніх селах у давнину до великоднього кошика, окрім звичних продуктів, клали навіть запечене порося. В’ячеслав Камінський у статті згадує, що на голову поросяті одягали віночок із барвінку. Ця традиція була поширена ще на початку ХІХ століття, однак з часом поступово зникла. Окремо освячували в кошику сіль і хрін, а також мак, який у народній традиції виконував роль оберега від злих сил.
Освячення кошиків відбувалося після того, як священник відчиняв двері храму. Він виголошував «Христос Воскрес», до нього приєднувався церковний хор, і процесія рухалася вперед. Люди відповідали «Воістину Воскрес», утверджуючи радість Воскресіння як спільне свідчення віри.
Після завершення богослужіння в храмі віряни поверталися додому. Великодній кошик ставили біля порога, після чого господиня тричі промовляла: «Христос Воскрес!», а всі члени родини відповідали: «Воістину Воскрес!». Цей обряд відкривав святкову трапезу.
Далі накривали великодній стіл і готувалися до першого святкового сніданку, а господар виголошував молитву перед початком трапези.
За словами Людмили Хороновської, паску ділили між усіма членами родини, частину віддавали домашнім тваринам, а ще шматок додавали до зерна як побажання доброго врожаю. Після цього господар тричі обходив стіл зі святковою їжею, здійснюючи символічний захист достатку в домі, і лише тоді родина розпочинала великодній сніданок.
Ці великодні традиції Волині поєднують християнську духовність, родинну обрядовість і давні народні уявлення, що збереглися у святкових звичаях. Вони й сьогодні залишаються живим зв’язком між поколіннями, у якому Великдень постає як час єдності, пам’яті та відродження.
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.