Два арешти, тюрма і каторга на лісоповалі

За що так покарали українського владику московські окупанти.

То шокує, але то гірка правда. Бо життя цього святого чоловіка написане не лише у книгах, а й у… кримінальній справі № 7115. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

І «злочинцем» для москви став владика УГКЦ Симеон Лукач. Причому був він не винятком, а, на жаль, одним із багатьох священників, кому окупаційна влада кремля «шила злочини» тільки за те, що українці лишалися вірними своїм вірі, народові і своїй совісті.

Був дуже розумною дитиною

Симеон Лукач – наш земляк, уродженець західної України. Адже народився на Івано-Франківщині. Коли московські окупанти його арештували, священник так описував своє життя: «Я, Лукач Симеон Михайлович, народився в селі Старуня. (...) В семім році життя розпочав науку в місцевій початковій школі. (…) Потім вступив до гімназії в місті Коломия…»

Симеон був надзвичайно здібним учнем. У початковій школі два роки навчання йому зараховували за три. А в гімназії хлопець знав предмети настільки добре, що сам собі заробляв репетиторством на навчання.

20-річним Симеон вступив до духовної семінарії у Станіславові (нині – місто Івано-Франківськ). Через рік почалася Перша світова війна, тому довелося зробити перерву в навчанні. Тож завершити богословські студії вдалося Симеону у 26-ть. І з того часу він, узявши священничий хрест, ніс його до останнього подиху життя.

Не хотів служити кремлю

Спочатку Симеон Лукач був душпастирем на сільській парафії. Згодом працював у Станіславівській духовній семінарії: викладав моральне богослов’я, літургіку, церковний спів, аскетику. «Надзвичайно точний, організований, вимогливий… і дуже добра людина», – згадували про нього студенти й поміж себе називали викладача «магістром моральності» та «ходячою совістю».

Але саме таких, як Симеон Лукач – моральних і совісних, – найбільше боялися радянсько-кремлівські окупанти. Тому відкрили полювання на тих українських священників, які відмовлялися переходити під юрисдикцію московського патріархату і ставати доносниками для спецслужб.

Розуміючи, що подальше служіння нестиме все більші загрози для життя, Симеон Лукач приймає таємне висвячення на єпископа і, не погодившись на пропозицію служити московитам, переходить разом із усією Українською греко-католицькою церквою в підпілля.

«Торбинка через плече, парасоля і каштур – оце й усе, що мав при собі», – так описувала священника його племінниця. Вона проживала з ним під одним дахом. Адже власного дому Симеон Лукач не мав і мешкав у будинку свого брата.

Донос на «злочинця»

Попри щоденний ризик доносів та арешту, священник лишався зі своєю паствою. Щодня він служив літургію в рідному селі та довколишніх. Щоб уникнути підозр, ходив на служіння пішки – навіть по 15 кілометрів. Священничі речі клав до сумки, прикривав їх яблуками і прямував до людей нести слово Боже.

Літургії проводив по сільських хатах, зазвичай увечері. На «молитву за зачиненими фіранками» сходилося до тридцяти вірян. Коли треба було посповідати, причастити, повінчати чи охрестити, отець не брав за це жодної плати. «Я не вимагав від нікого ніяких грошей… Бувало, що рішуче відмовлявся від милостині від убогих», – казав він.

Дім, у якому мешкав отець Симеон, став підпільною семінарією. Тут священник перекладав богословські тексти, адже знав вісім мов. Сам писав підручники й готував майбутніх священників. І таке таємне служіння тривало чотири роки, поки… хтось не доніс на отця.

У жовтні 1949-го московські окупанти арештували Симеона Лукача. Звинуватили у «контрреволюційній діяльності», «антирадянській пропаганді» та «служінні Ватикану». Під час обшуку описали його майно: старий плащ, кишеньковий годинник, пару штанів, дві сорочки, виделка, ніж, кілька свічок та релігійні книги. Саме останні і стали «доказом у злочині».

Катували, щоб видав вірян

Щоб змусити отця Симеона Лукача визнати надумані злочини, московські окупанти допитували його по вісім годин. Катуючи, вимагали зізнатися в антирадянській діяльності, назвати «співучасників» – тобто вірян, які брали участь у підпільних богослужіннях. Та владика мужньо зносив усі тортури. Із протоколу допитів, що зберігся дотепер, знаємо, як він відповідав московським катам: «На этот вопрос мои религиозные убеждения греко-католика запрещают мне давать ответ. Этот вопрос есть вопросом моей совести».

І от за те, що не зрадив Бога, віри і своїх парафіян, отця Симеона Лукача окупаційна кремлівська влада засудила до десяти років таборів і п’яти років заслання.

Місцем каторги став красноярський край. Там владику змусили працювати на лісоповалі. І аж після смерті ката Сталіна, у 1955 році, Симеона Лукача звільнили. Виснажений, але нескорений, він повернувся до Старуні, аби знову служити Богу та людям.

Заразили туберкульозом і відправили помирати

У своєму домі владика відновив підпільну семінарію. Проводив літургії. Духовно опікувався вірянами. Так тривало до 1962 року. А далі – знову арешт...

Цього разу Симеона Лукача засудили до п’яти років ув’язнення. У тюремній камері на сто людей його тримали разом з іще 200 ув′язненими.

Умови були настільки жахливі, що цього разу організм священнослужителя не витримав. Владика тяжко захворів. Йому поставили неправильний діагноз – астму. Хоча насправді Симеона Лукача заразили туберкульозом. Недуги, звісно, ніхто не лікував. І стан здоров′я владики став настільки критичним, що в березні 1964-го його випустили з тюрми, щоб помирав десь подалі й «не псував» тюремної статистики в СРСР.

Знову повернувшись до рідної Старуні, Симеон Лукач із останніх сил старався нести слово Господнє землякам. Аж доки через п?ять місяців, у віці 71 рік, не віддав Богу душу.

Я свідомо не кажу, що Симеон Лукач помер. Бо 2001-го Папа Римський Іван Павло ІІ проголосить владику блаженним мучеником Української греко-католицької церкви. А ще через 20 років станеться те, що люди назвуть справжнім дивом і що сам Симеон Лукач навіть уявити не міг.

Але про це – в наступному номері газети…

Оксана Бубенщикова

Архівне фото з відкритих джерел, колір ШІ

Якщо вам сподобалася ця розповідь, то сподобається і наша газета «Духовність». Бо в ній – про те, як Бог помагає українцям, молитви на всяку потребу, поради священників.

Передплатіть «ДУХОВНІСТЬ. Як жити довго у здоров?ї  та щасті» (індекс у Каталозі видань України 86 802). Або шукайте видання на розкладках преси. Бо то справді хороша газета!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.