Чому Литва так допомагає українцям, і до чого тут Луцький замок?

Багато віків імперська росія переписувала історію України та Литви. Навмисно применшувала наші зв′язки, вплив і значущість у Європі. Але дотепер ми маємо свідків, які не дають москві приховати правду.

І один із таких свідків – Луцький замок 14 ст. – став місцем для розмови з аташе з питань культури Посольства Литовської Республіки в Україні Томасом Іванаускасом. Тож разом із заступницею головного редактора газети «Вісник» Оленою Павлюк ми розпитали про ті зв′язки, які об′єднують Україну та Литву від найдавніших часів до сьогодення, - йдеться у газеті «Твій вибір».

– Пане Томасе, ви привезли до Луцька виставку фоторобіт, аби в такий спосіб відзначити 35-річчя дипломатичних стосунків наших держав. Але чи відомо литовцям, що насправді зв′язок України та Литви тягнеться майже 700 років?

– Звичайно, ми вчили в школі про Велике князівство Литовське. Знаємо про нашу спільну історію, про те, що ми жили в одній державі.

– І ви знали, що в Луцьку дотепер височіє замок, побудований литовським князем Любартом?

– Я про це почув декілька років тому завдяки нашій телепередачі. Литовські історики, діячі культури пливли з кораблями, відвідували ті землі, що входили до складу Великого князівства, розповідали про минуле. Думаю, тоді чимало людей відкрили для себе маловідомі історичні факти.

– Але про Луцьк і замок у тій телепередачі не йшлося?

– Ні. Тому для багатьох литовців це стане приємним відкриттям.

– У центрі столиці Литви, місті Вільнюсі, є старовинний храм Пресвятої Трійці.

– Так, є. Він досі діючий.

– Так-от, цю церкву побудував князь із Волині, Костянтин Острозький... Про це відомо литовцям?

– Історики, краєзнавці, думаю, знають. Але більшості людям не відома історія цієї будівлі.

– Хоча насправді вона дуже цікава! Наш князь Костянтин Острозький спорудив її після перемоги над московитами. Ба більше! Полонених московських бояр волинянин гнав вулицями Вільнюса, який був у той час столицею Великого князівства Литовського та Руського (не російського! Просто московити вкрали в нас історичну назву Русь).

– О, дуже цікавий факт.

– Так, бо сьогодні ми знову боремося з московитами. Знову об′єднуємося, аби протистояти загрозі зі сходу. Тобто історія рухається циклічно і повторюється?

– Ну, не знаю, йде вона по циклу чи лінійно. Але, звичайно, що в ній щось повторюється. Наш світ же зроблений так, що все ньому рухається по спіралі. Лише люди в усі віки лишаються такими самими, просто зброю вдосконалюють.

– Країни Балтії так само, як Україна, дуже постраждали від радянської влади. Багатьох литовців вивезли в сибір, і вони там загинули. Хтось рятувався, стаючи біженцем у Німеччині, Фінляндії. Вашу родину зачепили радянські репресії?

– Я колись запитував про це свою маму. Бо, наприклад, батьки моєї колишньої дружини дуже постраждали, їх вивезли до сибіру. Родина мого тата була заможною, мала багато нерухомості, земельних володінь. Я запитував у батьків, як вони переживали прихід радянської влади. Але тато мені нічого не розповів. Сказав, йому було то не цікаво і він не запитував про це у своїх батьків.

– Проте Литва розповідає про ці важкі сторінки своєї історії?

– Так, звичайно. Буквально вчора я забрав із Видавництва Старого Лева книгу, яку ми видали українською мовою, – про травми минулого. Важливо про них говорити. Адже спочатку ми були під окупацією російської імперії. Коли вона розпалася, Литва мала короткий проміжок Незалежності. Потім ми пройшли жахливий період Голокосту, окупації, депортації, розстрілів. У містах, де була розвинена торгівля, до 90 відсотків жителів були євреями, яких потім убивали.

– А що відчували литовці, коли 24 лютого 2022-го росія, пішовши повномасштабним наступом, почала масово вбивати українців?

– Хто цікавився новинами, той почав допомагати українцям. Хоча були та є люди, які взагалі не цікавляться нічим, що відбувається за межами їхньої домівки. Тобто люди по-різному сприйняли агресію кремля. Ті, хто вболівав за Україну, зразу почали помагати. Ми приймали біженців. Передавали гуманітарні вантажі до України. Як аташе з питань культури, не можу не згадати про Art Vilnius – дуже популярний ярмарок мистецтв. На цьому ярмарку українські митці безкоштовно отримали стенди, щоб експонувати і продавати свої картини. А ми, як посольство, продумували логістику, маючи свій бус, організували транспортування картин. У нас є дуже гарний фільм про початок великої війни і те, як ми підтримали українців. Думаю, його треба показати в Луцьку.

– А яка зараз ситуація в Литві?

– Ми й надалі допомагаємо Україні, чим можемо. Зараз триває кампанія «Radarom», під час якої вже зібрано понад два мільйони євро. Міністерство культури Литви другий рік поспіль запровадило фінансування для підвищення компетенцій працівників українських закладів культури. За цією програмою до нас звертаються українські бібліотекарі, музейні працівники, реставратори.

Але за чотири роки повномасштабної війни підтримка, звичайно, не може лишатися в тих обсягах, якою була раніше. Та й ті українці, яких ми прийняли, думаю, мали час і можливості адаптуватися. А, щоб українці не втрачали зв′язку зі своєю країною, в Литві діють україномовні школи та класи.

– Аби не повторити долі українців, чи готуються литовці до війни з рф?

– Так, багато людей готуються. Чоловіки та жінки проходять підготовку. В нас є армія резервістів. Щоб мати куди виїжджати в разі нападу росії, чимало литовців купили собі житло в Іспанії.

– Чи намагається росія розхитати ситуацію в Литві з допомогою фейків, дезінформації? Чи багато у вас росіян, готових підтримати москву?

– Пропаганда є, як і всюди. Чи багато росіян? За кількістю людей, які розмовляють російською, – так. Але ж я не знаю, хто саме це розмовляє. Бо то можуть бути і білоруси, й українці, які досі спілкуються мовою агресора.

– Мовне питання справді дуже болюче для нас. Бо за чотири роки великої війни вже можна було би вивчити нарешті українську. От ви, громадянин Литви, за скільки часу вивчили нашу мову?

– Не знаю навіть… За три-чотири місяці я вже так дуже нормально розумів українську. Бо дивився фільми, вистави театральні, читав, радіо слухав. Десь за рік уже міг спілкуватися на базовому рівні. Зараз, звичайно, продовжую вивчати. Терміни різні запам′ятовую, щоб могти вільно розмовляти.

– Тобто ви своїм прикладом укотре доводите: якщо людина захоче, то за рік може вивчити українську і хоча би на побутовому рівні нею спілкуватися.

– Ну, знаєте, в нас теж є бабусі й дідусі, які ще з радянських часів живуть у Литві, але досі не розмовляють державною мовою. Принципово чи ні – не знаю. Але й у нас така проблема існує.

– Словом, і тут у нас багато спільного. Але перейдімо тепер до приємного. 2029 року Луцьк планує відзначити 600-річчя З′їзду європейських монархів, що його у стінах Луцького замку організував литовський князь Вітовт. Чи планує долучатися Литва до святкувань і чи не для того сьогодні в Луцьку директорка Національного історичного музею Литви Алвіга Змеєвскене?

– Обов?язково долучимося. Думаю, ви бачили картину, яка розповідає про З?їзд європейських монархів у Луцьку (її написав литовський художник Стасіс Ушинскас до 500-річчя з′їзду. 1939-го картину представили на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. В США робота зберігалася до 2010-го. А нині картина «Луцький з′їзд 1429 року. Вітовт Великий у Луцькому замку» експонується в Національному музеї Литви, – ред.). Так-от, я думаю, що промоцію відзначення 600-річчя З′їзду ми можемо починати з цієї виставки в Литві, в Тракайському замку, який має історичний зв′язок із Луцьким замком.

– І коли плануєте стартувати з цим проєктом?

– Думаю, можна починати вже зараз. Не треба нічого чекати. Бо коли чекаєш і думаєш, то ти тільки думаєш замість того, аби щось робити. Для Литви й України – це дуже важлива подія. Про її відзначення ми вже говоримо в посольстві. Обдумуємо, які семінари робити, дискусії. Можливо – запросимо науковців, журналістів, щоб вони між собою спілкувалися.

– І щоб результати цих обговорень чули не лише історики, а й усе суспільство в Україні, Литві, загалом у світі. Бо це та сторінка нашої минувшини, яку віками намагалася знищити москва.

– Так, наші народи мають багато того, що об?єднує. Луцький замок та З′їзд європейських монархів – це теж наша спільна історія. Тому важливо про це говорити. Причому – не лише складною науковою мовою. Важливо розповідати про ці події цікаво і доступно. Треба писати в газетах, поширювати в інтернеті.

– Можливо, майданчиком для такої співпраці стане Центр литовської культури в Луцьку? Тим паче він буде першим, який відкриється в Україні!

– Я сподіваюся, так і буде. І дуже щасливий, що почесний консул Литовської Республіки в Луцьку Сергій Мартиняк не тільки говорить про цей проєкт, а вже конкретно працює в тому напрямку.

– Якщо не секрет, де плануєте розмістити Центр культури?

– Є декілька варіантів. Поки що переглядав ці приміщення на фото. Але поки буду в Луцьку, ми поїдемо подивимося ті локації та приймемо рішення. Або (усміхається, – ред.) будемо шукати нові будівлі.

– Що ж, головне – перший крок. І ви вже його зробили. Тому дякую за розмову, а всьому народу Литви – за підтримку України.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.