Дмитрівська поминальна субота: як ушанувати небіжчиків, а чого робити не варто
У жовтні християни мають особливий день – Дмитрівську поминальну суботу, яку ще називають батьківською.
Церква встановила традицію поминальних субот, аби кожен із нас згадав своїх покійних рідних у молитві та просив Бога про упокоєння їхніх душ. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Скільки в році батьківських поминальних днів?
Кандидат богословських наук, викладач Львівської православної богословської академії ПЦУ, протоієрей Іван Голуб пояснює:
– У церковному році існують М’ясопусна батьківська субота (ще одна назва – Вселенська, перед Великим постом), три батьківські суботи Великого посту (на другу, третю й четверту седмиці), Троїцька (або Вселенська) поминальна субота перед святом Трійці. А восени маємо Дмитрівську поминальну суботу.
2025 року вона припадає на суботу, 25 жовтня. Бо 26 жовтня, в неділю, Церква вшановує пам’ять святого великомученика Дмитрія Мироточивця, відомого також як Дмитрій Солунський. Саме тому поминальна субота має назву «Дмитрівська».
Святого Дмитрія називають Мироточивцем тому, що з його мощей протягом багатьох століть чудесним чином виділялося миро – пахуча олійна рідина, яка зцілювала хворих і була знаком особливої Божої благодаті. А встановлення поминальної суботи саме напередодні вшанування Дмитра Мироточивця пов′язане з тим, що святий є воїном Христовим, зазнав мученицької смерті за віру. Тому з його іменем логічно пов’язувати дні пам’яті про тих, хто загинув або віддав життя за віру, і тих, хто вже спочив.
Спільна молитва має найбільшу силу
– Суть Дмитрівської поминальної суботи полягає в тому, щоб не лише згадати близьких, які упокоїлися в Бозі, а й духовно з ними поєднатись. Особливо це важливо під час літургії та спільної заупокійної служби, – пояснює отець Іван Голуб. – Бо іноді віряни помилково вважають, нібито індивідуальна панахида, на якій присутні лише члени однієї родини, є проявом особливої шани до небіжчика. Насправді ж то не зовсім так. Свята Церква вчить, що саме спільна молитва – коли до Бога звертаються всі присутні у храмі віряни, – має найбільшу силу.
Тобто від нас, живих, від нашої молитви залежить, чи знайдуть близькі нам спочилі вічний спокій у Царстві Небесному. Адже тіло повертається в землю, а душа відходить до Бога.
– Якщо людина з поважних причин не може бути присутньою на спільній молитві у храмі, то в такому разі варто згадати своїх рідних у домашній молитві, – каже отець Іван Голуб. – Запаліть свічечку, промовте «Отче наш», молитву «За упокій». Це теж буде проявом вашої любові та шани.
Що годиться принести на панахиду
У пам′ять про небіжчиків годиться у Дмитрівську поминальну суботу давати милостиню тим, хто цього потребує, зробити пожертву. Ось чому до храму цього дня люди традиційно приносять продукти – олію, крупи, хліб, солодощі.
– Ці продукти потім передають нужденним, для братії монастирів, частину лишають на потреби храму. Але найцінніше у Дмитрівську поминальну суботу, – пояснює Іван Голуб, – це власна присутність на службі Божій. Бо саме таким чином ми молитовно єднаємося з тими, кого любили, але хто вже відійшов у вічність.
Також поширеною лишається в Україні давня традиція приносити на поминальну службу коливо. Наші предки вбачали в зерні символ вічного життя. Адже зернина, потрапивши у благодатну землю, проростає і дає нове життя. Ось чому і на поминальні служби прийнято нести коливо, і на Різдво ми готуємо кутю.
– А солодким коливо роблять символічно, бо для християнина перебування в Царстві Небесному є найкращою насолодою, адже там немає ні журби, ні зітхання, а щасливе і вічне життя, – зауважує протоієрей Іван Голуб.
Їжі, стопок, тарілок на могилі не лишайте
У Дмитрівську поминальну суботу можна також відвідати могили близьких.
Проте Церква застерігає: не слід залишати на кладовищі їжу чи алкоголь, ставити на могилі тарілки і стопки. Бо це наші предки-язичники вірили, що небіжчик лишається жити в могилі. Тому у дні поминань і несли на кладовище їжу та питво, «частували» душу покійного, аби він не був голодний чи спраглий у потойбічному світі. Також у давні часи на цвинтарі проводили обрядовий бенкет, який називався «тризна»: біля могили влаштовували спільну трапезу, пили, закушували, для небіжчика ставили окрему тарілку та стопку, куди наливали алкоголь і клали їжу.
– Церква Христова навчає, що тіло є тлінне, воно повертається в землю, а душа – безсмертна і вона прагне до Бога, щоб удостоїтися Царства Небесного. Тому їжа чи питво на могилі не мають жодного сенсу, – зауважує отець Іван Голуб.
А якщо ви хочете належно, по-християнськи, вшанувати на кладовищі близьку вам людину, запаліть свічечку, промовте молитву, залиште живі квіти. Бо Дмитрівська поминальна субота – це не лише традиція, а й велика духовна потреба. Це нагадування для кожного з нас, що пам’ять про рідних живе не у страві чи обряді, а в молитві та милосерді. Саме це і є проявом щирої любові.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.