До переліку нематеріальної культурної спадщини Волині ввійшли ще 4 елементи

До переліку нематеріальної культурної спадщини Волині внесли ще чотири елементи. Тепер їх у списку – 50.

Про це 9 жовтня розповіла Суспільному провідна методистка з охорони нематеріальної культурної спадщини Волинського обласного науково-методичного центру культури Наталія Грабарчук.

До переліку внесли такі нові елементи нематеріальної культурної спадщини:

• виготовлення щітки з трави у селі Забужжя;
• традиція випікання хліба в Поворській громаді;
• традиція приготування манників у Шацькій громаді;
• вибілювання полотна у Шацькій громаді.

Виготовлення щітки з трави в селі Забужжя

Виготовлення щітки з трави в селі Забужжя – це давній звичай, який передається з покоління в покоління. Матеріал для щіток рвуть в лісі, обираючи довгу та з міцним корінням. Щітки виготовляють різні за величиною. Маленькі використовують для побілки у важкодоступних місцях.

Траву заготовляють наприкінці серпня або восени. Місцеві рвуть її руками з корінням, сушать на сонці, а потім частину відбирають для виготовлення щіток, решту зберігають у сухому місці на горищі – до потреби, до Різдва чи Паски, бо навесні ще нема нової трави.

Шнурки, якими зв'язують траву для щіток сучать з льону. Траву треба згинати поступово з обох боків від середини, і міцно перев’язувати мотузкою в кількох місцях, щоб щітка не «лізла», і трава не лишалась на стінах під час побілки. Далі вирівнюють траву і обрізають її до потрібної довжини ножем.

Перед використанням щітку варять в киплячій воді 10 хвилин. Потім легенько вибивають, щоб щітка стала м’якішою.

Готову щітку використовують для побілки печі, стін, стелі, льоха, дерев. Хату білять кілька разів на рік — влітку на Пречисту, на Різдво та на Паску.

Традиція випікання хліба в Поворській громаді

У Поворській громаді випікання хліба є справжнім обрядом. Один із традиційних рецептів випікання хліба в печі зберігається в родині Сміховських протягом десятків років.

Він базується на простих, але перевірених інгредієнтах:

• вода – 2,5 л (можна частково замінити сироваткою і водою з-під відвареної картоплі 300 г);
• сіль – 3 столові ложки,
• борошно – з розрахунку 1 літр борошна на 1 літр рідини (змішується пшеничне борошно першого ґатунку з житнім — 300 г);
• олія – 50 г;
• дріжджі – 50 г (традиційно використовують пресовані дріжджі).

Хоча в родині мають сучасну духовку, проте хліб завжди випікають в печі. Сміховські кажуть, що таким чином формують ідентичність та зберігають пам’ять роду.

Традиція приготування манників у Шацькій громаді

Манники – традиційна страва, яку готують господині Шацької громади. Основою для приготування манників є домашній сир і манна крупа.

Рецепт манників — традиційний поліський варіант:

• молоко свіже – 1 літр;
• манна крупа – 13 ст. л.;
• цукор – 4-5 ст. л.;
• ванільний екстракт – за смаком;
• домашній сир – 500 г;
• яйця – 2 шт.;
• борошно – 4-5 ст. л.;
• олія для смаження;
• ще можна додавати трішки масла і родзинки.

Манну кашу потрібно відварити на молоці з цукром, без грудочок. Каша має бути густою. Манці потрібно дати трохи охолонути, але не повністю — вона повинна залишатися теплою, щоб з неї можна було ліпити. Якщо охолоне – маса стане крихкою.

Для начинки потрібно перетерти домашній сир з цукром і ванільним цукром. За бажанням можна додати трохи масла, якщо сир нежирний, та родзинки. Зі столової ложки манної маси зробити пляцок, покласти в центр сирну начинку, сформувати манник. Обваляти сформовані манники в збитому яйці, за потреби трішки в борошні, і обсмажити на розігрітій олії до золотистої скоринки.

Подаються гарячими або теплими, зі сметаною, джемом або ягодами.

Вибілювання полотна в Шацькій громаді

Процес вибілювання полотна складний і багатоступеневий. Спочатку тканину замочують в зольному лузі для очищення від бруду. Потім її ретельно перуть в річці, вибивають, полощуть та сушать.

Існували спеціальні пристрої – прачки, жлутки, які використовували для цього важкого процесу. Полотно не просто прали — його "били", викручували, поливали водою, аж поки воно не ставало прозорим.

Потім розкладали тканину на березі, де вода й рослини створювали парниковий ефект, а сонячне проміння поступово освітлювало полотно, змінюючи його колір на світліший. Сушили тканину просто неба — на берегах водойм, спеціальних плотах або під стріхами хат. Іноді його залишали злегка вологим, щоб потім викачати качалкою для кращої м’якості.

Хоч традиція вибілювання поступово відходить у минуле, її досі підтримують окремі майстрині та фольклорні колективи. Завдяки їм живе пам’ять про звичай, що є невід’ємною частиною національної ідентичності.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.