Архітектурними перлинами, які зберігали пам’ять про давні часи, людей, події, були палаци, колись розташовані по волинських містечках та селах.
В кожному з них містилися цінні бібліотеки й колекції творів мистецтва, - пише Тетяна Яцечко-Блаженко для «».
Проте через війни та руйнівні історичні потрясіння багато з цих палаців не вціліли до наших днів. Часом не збереглося жодного їх зображення, тож поодинокі спогади про них сьогодні стають іще ціннішими. Від більшості цих величних будівель тепер не залишилося й сліду, але тема зруйнованих палаців Волині залишається живою. Це частина нашої історії, яку ми ще можемо повернути до свідомості, навіть якщо самі стіни давно зникли.
Сьогодні ми завершуємо цей цикл публікацій і запрошуємо вас дізнатися про ще три місця, де колись стояли палаци, — у Замличі, Бужани та Пустомити. Ці палаци були втрачені, але сліди їхнього існування можна віднайти у документах, розповідях, спогадах.
Палац у Замличах
Однією з пам’яток Волині, втрачених у роки Другої світової війни, був палац у селі Замличі. Цей населений пункт має давню історію. Його перша писемна згадка датується 1570 роком. Протягом наступних століть маєток у Замличах змінив кількох власників, зокрема в різні періоди ним володіли родини Козиків та Ольшинських.
У Замличах на Волині у 1743 році побудували палац. Відтоді він став важливою частиною історії цього краю. Однак найвідомішим періодом для цього палацу виявилися роки, коли він належав родині Сумовських.
Інтер’єри палацу в Замличах не поступалися елегантністю зовнішньому вигляду європейських палаців того часу. В кімнатах спостерігалися елементи стилю бідермаєр, популярного в середині XIX століття. Особливу увагу привертали меблі з махаонового дерева в салоні, де плавно вигнуті спинки та ніжки столів і стільців створювали атмосферу затишку і романтизму. Одна з цікавих родзинок — меблева колекція кабінету господаря, де поєднувались елементи бідермаєра й античні мотиви, прикрашені слоновою кісткою. Унікальною атмосферою вирізнялася родинна спальня, де стояло ліжко в стилі Мадам Рекам’є — «ікони елегантності», як на портреті Жака Луї Давида.
На стінах їдальні палацу розташувались портрети родини, зокрема полотно Станіслава Ленца, на якому зображено Томаша Сумовського з дружиною. Родинний скарб у їдальні — колекція срібла на 80 осіб, виготовлена в Баранівці у стилі «Старого Берліну».
У 1808 році палац перейшов у володіння Віктора Сумовського, володимирського підкоморія, і залишався родинною власністю Сумовських аж до 1939 року. Останнім власником був Олександр Сумовський, чий спадок складався з 1000 гектарів землі.
Спогади про палац у Замличах та його фото до 1939 року зібрав дослідник Роман Афтаназі. У його книзі можна знайти світлини маєтку й парку Сумовських у Замличах, які датуються часом, коли палац іще не був знищений.
Одне з таких фото дає уявлення про вигляд головної будівлі, оточеної колонами та ґанком, а стіни її мали ніжний білий колір. Територія маєтку була не менш приголомшливою й оформленою за останніми віяннями європейської моди. Парк був витриманий у французькому стилі, а квітники з понад 20 видами квітів, тераси і став з рибою створювали неперевершену атмосферу гармонії з природою. Особливо виділялись скульптури Божої Матері та Святого Антонія, які прикрашали парк.
На жаль, палац і господарські будівлі були знищені під час війни. Але пам’ять про цей величний палац і його культурну спадщину зберігається в документах, фотографіях і розповідях.
Сьогодні село Замличі перебуває в складі Володимирського району Волинської області.
Палац у Бужанах
Історія палацу в селі Бужани на Волині маловідома. Вона тісно пов’язана з родинами Загурських і Ледуховських. Сьогодні село Бужани належить до Луцького району Волинської області. Залишки величного палацу, який тут звели в 1850 році, не збереглися до наших часів.
Цінними для дослідників є фото палацу початку ХХ століття. Літопис будівлі розпочався в середині ХІХ століття. Фундатором палацу став Вінцентій Загурський. Тоді в Бужанах звели палац у стилі пізнього класицизму.
За однією з версій, проєктував його відомий архітектор Генрик Марконі. В Бужанах був цілий ансамбль будівель різного призначення. Особливо виділялись стайні та приміщення для транспорту власників палацу.
Основна будівля палацу була мурованою двоповерховою спорудою прямокутного плану, одиннадцятиосьовою, з фасадом, зверненим на північ. Головний фасад підкреслював досить глибокий портик, складений із чотирьох канелюрованих коринфських колон у великому ордері. По центру розміщувався гербовий щит із родовим гербом Остоя. Стелю портика прикрашала ліпнина. Чотири бічні частини головного фасаду обрамлювали по кутах пілястри, і вони мали той самий декор, що й портик, тому поєднувалися з ним у цілісну композицію. Балкон був оточений кованою залізною балюстрадою. З боку саду палац разом із крилами утворював одну лінію. Деталі оформлення південного фасаду були ідентичними з боку під’їзду.
Головний корпус палацу покривав високий гладкий шатровий дах, покритий гонтом, із чотирма коминами. Над східним крилом палацу згодом побудували ще один низький поверх з трьома вікнами з південного, північного та східного боків, що порушило строгий симетричний вигляд будівлі.
На першому поверсі палацу з боку фасаду містилася велика зала, що за шириною дорівнювала портику, а з боку саду — такого самого розміру й форми кімната. У залі в одному з кутів навпроти вікон розташувався камін. Це приміщення також слугувало домашньою каплицею, тому в спеціальній, зазвичай зачиненій шафі стояв вівтар. Відомо, яким був інтер’єр цієї зали. З умеблювання тут були диван, три столи, три дзеркала і вішаки для одягу.
У кімнаті поряд із вітальнею зберігалися бібліотечні збірки. Там стояли додаткові столи, диван і крісла.
На нижньому поверсі розміщувалися три кімнати для підсобних потреб і проживання прислуги, а в крилі — кімната з бічними сходами на другий поверх. Широка арка поєднувала залу з розташованим зліва центральним сходовим майданчиком.
У палаці було приміщення канцелярії, облаштоване різьбленими меблями, оббитими зеленим сукном. Схоже призначення мала сусідня біля канцелярії кімната, що раніше була каплицею, а потім її переобладнали на гостьову.
На другому поверсі розташувався кабінет із меблями, оббитими жовтим шовком, та фортепіано. Центр другого поверху займав салон власниці дому, розміром і формою як бібліотека. Його стеля була декорована ліпниною, підлога — візерунками. В приміщенні розташувалися дві печі, оздоблені кахлями, білий мармуровий камін і люстра. Меблі в салоні власниці були в стилі Людовіка XVI. Стелю прикрашала ліпнина, а підлогу — композиція з багатьох порід дерева, переважно дуба, в різних відтінках. Люстру і канделябри для салону виготовили з оксидованої бронзи.
Гостей палацу вражала їдальня. Тут обстанова складалась виключно з меблів у гданському стилі. На стінах висіли родинні портрети власників палацу, а також портрет Тадеуша Чацького. Художнє оздоблення доповнювали два старі полотна голландської школи, які вважалися дуже цінними.
Три кімнати між парадним та меншим сходовими майданчиками в крилі лівої частини палацу були житловими. До них належала спальня власниці палацу, розташована безпосередньо ліворуч від середнього салону.
Підлоги у більшості кімнат палацу в Бужанах були паркетні, іноді з прекрасними візерунками. Стіни — вкриті шпалерами чи пофарбовані. Ліпнина оздоблювала лише деякі кімнати.
У житлових кімнатах розташувалися меблі різних стилів, переважно з другої половини XIX століття. Крім згаданих творів мистецтва, було ще кілька менш цінних предметів, а також порцеляна й старе срібло. З лівого, західного боку палацу стояло двоповерхове приміщення офіцини з гладким дахом із гонту. На першому поверсі містилися кабінети керівників маєтку, а на другому — п’ять житлових кімнат.
Перед палацом і офіциною розтягнувся великий газон округлої форми, частково порослий кущами бузку і жасмину, а також американськими соснами й іншими деревами. На північний схід від палацу височіли дві інші будівлі садибного комплексу — стайня і возівня, обидві прямокутної форми, з’єднані переходом.
Поблизу палацу, з західного боку розташувалася прихована серед дерев каплиця, де проводили богослужіння влітку. Всі ці будівлі розміщувалися в межах давніх валів та старого парку, спершу невеликого, а потім реконструйованого у більший.
Останньою власницею Бужанського палацу стала Софія Ледуховська. В роки Другої світової війни палац зазнав руйнувань і більше не відновлювався.
Палац у Пустомитах
У Рівненському районі Рівненської області розташоване село Пустомити. Перша відома писемна згадка про це село датована 1700 роком. З XVIII століття там існував палац. На жаль, його зображення не збереглися до наших часів, маємо лише описи. Можливо, дослідникам іще пощастить відшукати креслення та фотографії цього втраченого палацу на Волині.
У різні часи маєтком у Пустомитах володіли представники таких родин, як Любомирські, Прушинські та інші. З XVII до першої половини XVIII століття Пустомити перебували у власності Любомирських. Село було в їхньому рівненському ключі володінь.
У другій половині XVIII століття частину Пустомитів придбав Вавжинець Урсин Прушинський гербу Радван (1694–1803), одружений із Катериною Гумницькою. Згодом він викупив у Любомирських решту маєтку, ставши власником усієї території.
Водночас Вавжинець Прушинський придбав також низку інших навколишніх маєтків, таких як Коросятин, Сінне тощо, що межували з Пустомитами, загальною площею кілька тисяч гектарів.
Після Вавжинця Прушинського Пустомити успадкував його син Антоній (помер у 1800 році) (на малюнку). Він одружувався двічі — спершу з Катериною Лубаровською, а вдруге з Розалією Олізарівною. Пустомити він передав своєму синові Яну, а той — своєму, Петру. Останній був куратором луцьких шкіл, учасником повстань 1831 року проти російської влади. За свої погляди був заарештований і висланий до Сибіру.
Петро Прушинський передав Пустомити своєму синові Чеславу (1855–1938). Останнім власником палацу (до 1939 року) був Анджей Прушинський (1890–1941). Пустомити залишалися у власності однієї сім’ї по чоловічій лінії безперервно протягом шести поколінь.
Пустомитівський палац розташувався на території типової садиби XVIII століття. Він був одноповерховим, у вигляді широкого прямокутника, з високим чотирисхилим гонтовим дахом. Спереду, на західній осі містився ґанок з чотирма квадратними колонами. На всіх чотирьох кутах будівлі виступали видовжені одноосьові ризаліти, які згодом накрили двосхилими дахами. З боку парку розташувалась довга веранда.
На початку XIX століття до палацу з лівого боку прибудували трикімнатну секцію та праворуч оранжерею для декоративних рослин і цитрусових дерев. Зовнішні стіни будинку були поштукатурені, а всі вікна — оснащені віконницями.
Стіни прикрашали олійні портрети польських королів та роги лося й іншої дичини.
У парковій частині палацу містився великий салон із паркетною підлогою, стінами, оббитими синіми шпалерами, та великим каміном.
Палацова бібліотека налічувала близько 5000 томів, зібраних Петром і Чеславом Прушинськими. У маєтку також були старовинні годинники, колекція табакерок, зброя, гобелени, які зникли ще до 1914 року, під час заслання Петра Прушинського в Сибір.
До Першої світової війни збереглися цінні портрети, мармурова скульптура лицаря, кераміка, порцеляна, бронзові канделябри, турецька зброя, образ Богородиці у срібній сукні.
Палац оточували старі дерева й кущі, а також сад площею понад 15 гектарів. Найцікавіша частина саду була у формі прямокутного газону, обрамленого високими деревами у формі куполів. В кінці саду був тунель, що вів до льоху.
У 1939 році палац уже не зберігав цінних предметів. Він згорів у 1943 році та більше не відновлювався.