«Мама досі каже, що я її зрадив»
18-річний хлопець утік із окупованого Луганська, щоб жити у вільній Україні.
Коли росія окупувала Луганськ у 2014 році, Івану Саранчі було всього сім років. Єдиний спогад про Україну, який зберігся з дитинства, – синьо-жовтий Прапор біля входу до школи. «Я на нього тоді звернув увагу. Бо то був звичайний день, а Прапор – такий яскравий», – згадував Іван у розмові з журналістами «Громадського радіо США», - пише «Твій вибір».
Але після московської окупації Луганськ заполонили російські триколори та антиукраїнська пропаганда. Зі шкільної програми прибрали українську історію, а саме місто навіть перейменовували на Ворошиловград.
Батьки Івана були прихильниками рф іще до окупації. А після 2014-го – й поготів. «Батьки постійно казали мені, що українці погані, що вони нас бомблять», – згадував хлопець. Однак у 12 років Іван почав сумніватися. Тоді він вперше у соцмережах познайомився з підлітками із Дніпра: «Я казав, що ми ж вороги. Як ми можемо спілкуватися? А вони мені – як це вороги? Ти ж в Україні живеш. Я кажу: так у нас же війна. І тоді почалася ця розмова, що я живу в Україні, просто в окупації».
Правда про Бучу й Маріуполь перевернула світогляд
А повністю змінилося Іванове розуміння ситуації після повномасштабного вторгнення рф. Хлопець побачив жахливі руйнування Маріуполя, різанину в Бучі, порівнював, що про це кажуть російські новини та українські й світові (підключався до них через VPN). І вміння аналізувати допомогло 15-річному хлопцеві зрозуміти, наскільки росія тотально бреше.
Попри те, що життя в окупації було сповнене страху і переслідувань, Іван почав вивчати українську мову в переписці з друзями. Звісно, не спілкувався нею: надто це було небезпечно в Луганську, який після 2022-го буквально заполонили росіяни.
А коли москва почала масово загрібати на фронт українців із окупованих територій, Іван зрозумів: далі тут лишатися смертельно небезпечно.
Батькам сказав, що їде в мандрівку
Щоб назбирати грошей на втечу і подальше життя, хлопець влаштувався офіціантом. Батькам сказав, що хоче на своє 18-річчя десь погуляти, світ побачити, і вмовив їх виготовити йому закордонний паспорт.
Знаючи, що кожен українець при перетині кордону буде проходити російську фільтрацію, Іван купив собі новий телефон, закачав туди багато проросійського контенту, щоб показати, мовляв: «у доску свій». І холодного січневого ранку, за день до свого 18-річчя, виїхав із Луганська.
«Я сидів і думав, що роблю? Сильно хвилювався. Але опанував себе і вирішив: якщо почав – мушу пройти цей шлях», – згадує підліток.
Його шлях проліг через ростов-на-дону, де Іван зробив фото для батьків. Потім були москва та мінськ. В українському посольстві Іван уперше за всі ці роки побачив Прапор України. «Він був такий великий, такий гарний. У мене навернулися сльози на очі. Я не бачив цього Прапора з першого класу», – зізнався хлопець. Згодом йому видали тимчасовий «білий паспорт». І після останньої напруженої «фільтрації» на кордоні з Волинню Іван нарешті опинився в Україні.
Мріє повернутися до українського Луганська
Зараз хлопець живе в передмісті Києва, у модульному містечку для переселенців. Він мріяв побувати біля монумента «Батьківщина-мати», і його бажання здійснилося. Івану видали український паспорт. Він будує свої плани на життя в Україні. Хоче стати скульптором. З батьками майже не спілкується. Бо вони погрожували силою повернути сина до Луганська.
«Мама була просто в істериці. Вона досі мені каже, що я її зрадив», – зізнається Іван. Але водночас хлопець сподівається, що колись його батьки таки збагнуть, де правда, а де – брехня, і зрозуміють, чому їхній син обрав життя в Україні.
А ще – Іван вірить: колись він обов′язково повернеться до Луганська. Українського Луганська!..
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.