Мама народила діток хворій на рак доньці

Життя Марії та Андрія, здавалося, було виткане з мрій. Молоді, закохані, успішні, Андрій із Марією були просто ідеальною парою.

Оскільки обоє працювали в ІТ, то через кілька років заробили на квартиру. А коли Марія стала щоранку відчувати нудоту, пара пішла до лікарів, аби почути радісну звістку. Та, замість довгоочікуваного «Вітаю, ви вагітні!» лікар промовив: «Рак шийки матки. Друга стадія». Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

В ту мить подружжю здалося, що світ пішов з-під ніг. А коли молодій жінці сказали, що єдиний шлях рятунку – видалити всі жіночі органи, Марія розридалася прямо в коридорі лікарні.

Ворожка сказала, що діагноз – то помилка

Зараз, згадуючи той момент, Марія зізнається: «Я навіть не допускала думки про видалення матки. Народження дітей було сенсом нашого з Андрієм життя! Так, мої батьки тоді дуже злякалися. Просили піти на операцію. Але ще більше я боялася, що ми з Андрієм ніколи не зможемо мати своїх дітей».

Тому у відчаї, не знаючи, що робити, пара звернулася до ворожки. Батькам про той візит нічого не сказали. «Чи йти мені на операцію? Що мене чекає у майбутньому?» – запитала Марія, хапаючись за слова ворожки, як за останню надію. «Ні. Я взагалі не вірю, що ти хвора», – промовила сивоволоса жінка, яку знайшли через оголошення в інтернеті. «А як же кровотеча?» – здивувалася Марія і відчула, як холод пробігає по шкірі. – «Це твоя розплата», – сказала ворожка. «Але за що?» – не повірила молода жінка. Та відповіді так і не дочекалася: ворожка сказала, що більше нічого не бачить по картах. Назвала номер карточки, куди скинути гроші за сеанс, і перервала відеодзвінок.

«Я не знала, кому вірити: цій жінці чи онкологам», – продовжує Марія. «Ми навіть трохи заспокоїлися, – додає Андрій. – Бо не раз чули історії про лікарські помилки, про старе обладнання. Тому вирішили: може й, у нашому випадку справді сталася помилка».

Поки лікувалася травами, пухлина пустила метастази

Щоб переконатися, що ворожка сказала правду, Марія поїхала до старого знахаря. Він жив відлюдником на хуторі неподалік чорнобильської зони. Тато-священник, дізнавшись, куди зібралася Марія, просив не робити цього, не слухати ніяких чаклунів, а молитися й довіряти лікарям. Та Марія з Андрієм таки поїхали до знахаря.

«Я бачу хворобу. І дуже підступну, – впевнено промовив знахар. – Але маю силу проти недуги – цілющі рослини. Будеш робити все, як я скажу, – станеш здоровою».

«Я приймала всі відвари трав, спринцювалася спеціальними настоями, – згадує Марія. – Дуже вірили, що лікування поможе. Але навіть через три місяці не відчула покращення. Навпаки: однієї ночі прокинулася від того, що відчула: в мене почалася сильна кровотеча».

«Я запропонував призупинити курс знахаря і все ж піти до онкологів, – каже Андрій. – І хоча Марія вагалася, та все-таки наступного ранку ми поїхали в лікарню. А після обстеження не могли стримати сліз:  бо рак не зупинився. Він уже пустив метастази».

Лікарі фактично витягнули пацієнтку з того світу

Тягнути далі було смертельно небезпечно. Онкологи знову запропонували Марії видалити жіночі органи. А через те, що жінка згаяла три місяці на «нетрадиційне» лікування, вже необхідною стала хіміотерапія.

Марія пройшла шість сеансів «хімії». Кожен із них, зізнається, був справжнім пеклом. «Той весь час, скільки лежала під крапельницями, я не-то спала, не-то дрімала. Сил не було ні на що. Потім по три дні відходила від кожного сеансу. А загалом почувалася настільки погано, що не хотілося жити», – згадує Марія.

«Вона стала така худа, що, здавалося, тільки шкіра і кості лишилися, – додає Андрій. – Після хімії випало все волосся. Через це Марія не хотіла навіть підходити до дзеркала».

Але попри всі випробування, подружжя лишалося разом. А їхні почуття не згасали. Навпаки: біда ще більше об’єднала пару.

Забувши про всю нетрадиційну медицину, Марія півтора року виконувала все, що рекомендували їй онкологи. Після інтенсивного лікування хвороба відступила. Ракових клітин в організмі більше не було. Марії хотілося якнайшвидше надолужити ті 18 місяців, що пішли на боротьбу з раком. Вона знову влаштувалася на роботу. Вступила до університету, щоб заочно здобути фах психолога і потім допомагати таким же хворим, якою була сама.

«Але ми з Андрієм все одно мріяли про діток. Надії додавало те, що рак не зачепив моїх яєчників. Тато сказав, то все завдяки Божій підтримці. Бо він постійно за мене молився, – усміхається Марія. – Словом, коли мені робили операцію, то взяли для заморозки мої яйцеклітини. Бо ми з чоловіком хотіли спробувати штучне запліднення».

Поки планували вагітність, хвороба повернулася

Та на молоде подружжя чекав черговий удар. Рік тому Марія з Андрієм прийшли на консультацію щодо штучного запліднення. Фахівці запропонували пройти обстеження, і…

«Я заходила в кабінет із думкою, що лікарі порадують нас обнадійливими результатами. Але з виразу обличчя лікаря зрозуміла: щось не те. «У вас рецидив, – повідомив він. – Злоякісні пухлини виявлені в кишківнику та нирці». І ці слова стали для нас із Андрієм справжнім потрясінням».

Після того візиту Марія вже не їздила по знахарях і ворожках. Зразу лягла під ніж хірурга. Пройшла дві хіміотерапії. У Марії знову почало випадати волосся. Але цього разу молоде подружжя вірило: в них усе буде добре!

На штучне запліднення наважилася мама

Весь той час мама Марії, Катерина Дмитрівна, проходила з донькою всі кола пекла. А тато, який не міг покинути дім і своїх парафіян, молився за свою єдину дитину.

«Ви не уявляєте, як це страшно: знати, що твоя дочка тяжко хвора, і не могти їй помогти, – зізнається жінка. – Коли Марія другий раз проходила лікування, я запитала в медиків: «Скажіть, тільки правду: моя дочка зможе колись виносити й народити дитину?» Лікарі сказали: шанси мінімальні. Тоді я сіла і розплакалася».

З важким серцем Катерина Дмитрівна пішла до церкви. Там у тиші молилася і просила Матінку Божу підказати, як бути далі.

«А ввечері я лягала спати з упевненістю, що на ранок матиму правильне рішення, – згадує жінка. – Так воно й вийшло: прокидаюся – і в голові думка: «А що, коли МЕНІ спробувати виносити дитину?»

Коли Катерина Дмитрівна запитала, у скільки обійдеться сурогатне материнство, зрозуміла: такі витрати не по кишені їхній сім?ї. Але Бог і тут поміг: фінансово підтримали далекі родичі з-за кордону.

«Я знала: йду на великі ризики, якщо погоджуся стати сурогатною мамою. Бо ж мені 45-ть, маю проблеми з тиском, із нирками, – зізнається жінка. – Але також я розуміла: поява на світ дитини стане найкращими ліками для моєї дочки. Буде їй стимулом подолати рак».

«Коли мама сказала, що готова виносити нашу дитину, ми з Андрієм не повірили цим словам, – зізналася Марія. – Бо ніколи не розглядали такого варіанта через великі ризики. Але потім зважили всі «за» та «проти». Подумали, що жінки й у пізнішому віці народжували. Тому вирішили: як Бог дасть, так і буде!»

Просто треба молитися й вірити…

Увесь час, скільки виношувала дитину, Катерина Дмитрівна постійно була на контролі лікарів. Кожну вільну хвилину вона з чоловіком молилася, щоб усе вдалося.

«Коли лікарі сказали на УЗД, що буде двійня, ми не знали: сміятися чи плакати, – зізнається сімейство. – Бо ж і Марія ще не зовсім окріпла  після лікування раку. І двоє діток – це подвійні ризики».

«Але ви навіть не можете уявити, які ми були щасливі, коли вперше взяли на руки наших дітей!» – зізнається Андрій. І навіть зараз, через два місяці, вони з Марією не можуть стримати сліз.

А Катерина Дмитрівна, попри всі побоювання, виносила своїх онуків. Ніяких ускладнень зі здоров?ям у неї не було. Молоді батьки дякують за професійність українським лікарям. А щасливі бабуся з дідусем кажуть: «На все воля Божа. Просто треба молитися й вірити…»

Поліна Костюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.