«Ми так чекали «сердечко» від сина, щоб знати: живий»
Доброволець із білорусі віддав своє життя за Україну. До білорусів у нас ставлення неоднозначне. Бо саме вони дозволили російським окупантам вторгнутися в Україну зі своєї території. І навіть зараз дозволяють запускати з білорусі безпілотники по наших містах і селах.
Але прихильники лукашенка – це не всі білоруси. І частина з них навіть стала пліч-о-пліч із українцями в боротьбі за свободу. Серед тих, хто не мирився з режимом диктаторів, був і 26-річний Олексій Авдей на позивний Рудий – білоруський доброволець у лавах ЗСУ. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Ніхто не міг підрізати йому крила
Тамара та Сергій Авдеї, батьки Олексія, згадують свого молодшого сина як «жвавого, бешкетного, швидкого і веселого». Він був відкритим і щирим, а його нетерпимість до несправедливості часто створювала йому проблеми.
2020 року Олексія затримали під час протестів у білорусі, коли він заступився за дівчат. Через ризик арешту хлопцеві довелося виїхати до України, а потім – до Грузії.
Батьки Олексія покинули білорусь невдовзі після початку повномасштабної війни рф проти України і наразі проживають у Польщі. Про рішення сина йти воювати в Україну вони дізналися відразу, і, за їхніми словами, «було марно відмовляти сина». Олексій отримав польську візу, полетів до Німеччини, а потім – до України. «Це було дуже важко, але, з іншого боку, я пишаюся своїм сином. Мені б хотілося сказати йому, який ти молодчина, – каже Тамара Авдей і додає: – Льоша був вільним птахом. Ніхто не міг підрізати йому крила».
Через три дні мав їхати до Львова
2023 року Олексія Авдея як бійця 79-ї окремої десантно-штурмової бригади нагородили нагрудним знаком «За мужність і відвагу». Побратими описують його як «ексцентричного, гучного, різкого, щирого, невтомного і відданого своїй справі».
Арина Коршунова, яка познайомилася з Олексієм два з половиною роки тому, згадує його «неймовірну харизму» та вміння переконувати інших.
Молодий боєць швидко опанував українську та англійську мови, легко знаходив спільну мову з добровольцями з різних країн. Олексій був дуже органічним у військовій службі, яка, за словами Арини, йому «підходила». Останній раз Арина бачила Олексія майже чотири місяці тому в Краматорську, де вони «багато жартували, сміялися».
З батьками Олексій востаннє спілкувався по відеозв′язку 13 квітня, за кілька днів до загибелі. Він розповів про свої плани поїхати до Львова лікувати зуби, сказав, що збирається «працювати» 3 – 4 дні на передовій. «Він часто писав. Нам, мабуть, хотілося б частіше, але вже як вийшло, – зітхають батьки. – Ми просили надсилати хоча б смайлик у формі серця. Щоб ми знали, що він живий».
Мріяв жити у селі на Поліссі
Про загибель Олексія батькам повідомила його дівчина. «Це був такий гарний сонячний день. Ніщо не віщувало біди. Бувало таке: вкладешся спати, а душа така тривожна. Думаєш, де він, що робить? Чи живий, чи не голодний? А тієї ночі нічого. Я спала так міцно, що всередині мене нічого не ворухнулося. А потім Ірина зателефонувала», – згадує мама.
Олексій Рудий Авдей загинув, як і належить воїну, – в бою. Він отримав не сумісне з життям поранення на Куп′янському напрямку. Але, на жаль, його тіло досі лишається в «сірій зоні». «Тіла немає, не можемо поховати», – кажуть батьки.
В Олексія було багато планів на життя. Він хотів жити десь у селі, ближче до лісу, в будиночку з собаками та котами. Мріяв повернутися додому, до білорусі, або ж оселитися на українському Поліссі. Можливо – десь на Чернігівщині. «Втомився від людей, мабуть, – міркують батьки. – Від війни. Тиші хотілося».
Кохана Ірина сподівається, що тіло Олексія все ж удасться дістати. Бо гідний воїн заслуговує на гідне поховання…
…З початку повномасштабного вторгнення рф понад 70 білоруських добровольців віддали життя за Україну. Притому режим лукашенка називає цих воїнів «злочинцями», «членами терористичних організацій», а сім′ї бійців зазнають переслідування з боку білоруської влади.
Але як би не було, батьки Олексія пишаються своїм сином. «Мене Бог береже, мене Бог береже», – повторював Олексій. «Ми пишаємося нашим сином. Знаємо, що він не міг учинити інакше. Якби не війна, може, його життя склалось би по-іншому. Але Льоша не міг віднайти себе в спокійному житті. І минулого вже не змінити…»
Ніна Грицюк
Фото: glavcom.ua
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.