Її ще дитиною катували, бо хотіла Україні незалежності

Вона була ще дитиною, а вже розуміла: українці не повинні коритися жодному окупанту. Ні нацистському, ні радянському.

Але хіба могла таке дозволити москва? Звичайно, ні! Тому радянська влада арештувала юну Єфросинію, катувала, а потім на 10 років вислала на каторжні роботи, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Повстанцям було ще важче, ніж нинішнім бійцям

Єфросинія Малиновська родом із прикарпатського села Рунґури. Тато був лісником, мама господарювала вдома, доглядала за чотирма дітьми.

Ще під час нацистської окупації старший із братів Єфросинії, Василь, став бійцем Української повстанської армії. Спершу воював на Волині в сотні Різуна, а після поранення повернувся до села. Помагала повстанцям і Єфросинія: з 14 років була зв’язковою.

«Я носила зашифровані записки, штафети. Коли дорогою бачила, що хтось іде, присідала непомітно, прикопувала записку в землю і йшла собі. Якщо то був не москаль, я верталася, діставала штафету й несла далі», – розповідала пані Єфросинія «Суспільному».

Після того, як під час Другої світової москва окупувала Україну, УПА продовжила боротьбу за незалежність уже з радянськими окупантами. А Фрося, яка отримала бойове псевдо Розетка (тобто маленька роза), помагала повстанцям тим, що передавала їм їжу, заготовляла лікарські трави для хворих і поранених, навіть пройшла курси санітарок.

Згадуючи тодішню боротьбу за Україну, жінка каже, що в Рунґурах діяли дві криївки – верхня та нижня. Обидві  були з’єднані між собою. Але умови тодішніх вояків значно відрізнялися від теперішніх.

«Я вам не можу передати той біль і ті муки, в яких тоді жили повстанці – молоді хлопці й дівчата. Тепер подумати: наші солдати воюють, їм доставляють зброю, харчі – і все одно важко. А тоді... Як принесуть продукти із села, то поїдять повстанці, а коли ні – голодуй. І вояки, і люди, які їм помагали, дуже ризикували. Тому надто обережно все робили, щоб москалі не взнали, щоб ніхто ніде жодного сліду не лишив», – розповідає жінка.

москалям помагали зрадники

Але як нині є серед українців зрадники, так і тоді були. Відтак московські окупанти стали затримувати всіх, хто так чи інакше підтримував бійців УПА. А один зі зрадників видав радянським душогубам місця розташування криївок.

«Коли прийшла облава, то совєти ходили, шукали бункер, але не могли знайти. На другий день із ними прийшов той зрадник. Спочатку дав їм знак – відбив руку на снігу. Вони все одно не знайшли. Аж тоді привів їх і показав на бункер», – згадує пані Єфросинія.

московські окупанти пообіцяли повстанцям свободу, якщо ті самі вийдуть зі сховку і здадуться. «Дайте час подумати», – відповіли повстанці. Але підлу москальську натуру добре всі знали. Тому замість здатися вояки УПА самостійно пішли із життя.

У лапи московитам попалася і сама Фрося. Того дня окупанти влаштували в селі облаву. Але дівчина не схотіла бігти десь ховатися. Бо був кінець жовтня, холодно. Сховалася вдома в сіні. Тільки лягла спати, як чує: прийшли до хати чужинці. Мама сказала, що дочки немає. Та вони все обшукали, знайшли дівчину і крикнули зі злості: «На вихід!» Мама тільки встигла дати дитині буханець хліба...

Тримали Єфросинію в тюрмі Печеніжина (селища в Коломийському р-ні Івано-Франківщини), далі – в Коломиї, Станіславі (так тоді називався Івано-Франківськ). Катували й вимагали, щоб здала побратимів. Але Фрося мовчала. За це її засудили до 10 років заслання. Не пошкодували навіть за те, що через дитячу травму мала інвалідність та хвору руку.

Вижила й передала рідним естафету боротьби

Із Республіки Комі, що майже за 3000 км від України, Єфросинія повернулася аж 1953-го, після смерті тирана Сталіна.

Приїхавши на рідну землю, жінка вийшла заміж, народила діток. Із дочкою та внучкою доживає віку у рідних Рунґурах. А чоловік помер майже десять років тому.

«Коли я колись розказувала про тюрму, про те, як ми бідували, як за Україну боролися, то не дуже мене діти слухати хотіли. Аж тепер усі розуміють, як то треба шанувати рідну землю та доглядати, щоб вибороти її», – розповідає колишня зв’язкова УПА.

Згадуючи все, що довелося пережити, пані Єфросинія каже, що ні про що не жалкує: «Ви знаєте, так було тяжко жити. Але так хотілося мати свою державу! Щоб ми не були нижчими ні за німців, ні за москалів. Щоб ми були людьми!»

За самовіддану любов до України Єфросинію Малиновську 2022 року нагородили медаллю Івано-Франківської обласної ради «80 років Української повстанської армії». У лютому 2025-го, коли жінка зустріла своє 96-річчя, отримала медаль «За гідність та патріотизм». Її боротьбу нині продовжують зять та внуччин чоловік. «Я дуже дякую всім нашим воїнам, – каже жінка. – За їхню боротьбу. За муки та страждання. І за те, що не здаються!»

Ніна Грицюк

На фото gk-press: під час вручення медалі «За гідність та патріотизм»

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.