…А на прощання коханка принесла вінок із цвіту яблунь

Ви читали коли-небудь повість «Тіні забутих предків»? Може, навіть бачили однойменний фільм Параджанова – про Марічку, Іванка та їхню любов посеред Карпат?

Так-от, про автора цієї повісті – Михайла Коцюбинського – теж можна було би зняти захопливий фільм. Бо життя письменника було сповнене стількох перипетій, що «Санта Барбара» відпочиває! Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Від нерозділеної любові став письменником

Михайло Коцюбинський родом із Вінниччини. Він народився 160 років тому у дворянській родині. Спочатку ходив до школи в місті Барі. А потім у Шаргороді навчався в духовному училищі.

Саме в той час до 12-річного Михайла прийшла перша велика любов. Об’єктом зачарування хлопця стала старша на чотири роки дівчина. Вочевидь, вона не поділяла почуттів «якогось малого». І саме тоді Михайло затявся стати «великою людиною» і завоювати серце дівчини!

Щоправда, амбітна мрія і дворянський титул – далеко не все, що потрібно для успіху. Через те, що у сім’ї не вистачало грошей, Михайло мусив покинути навчання в училищі і пішов підробляти репетитором.

У вільний час займався самоосвітою: вивчав іноземні мови (знав їх аж дев’ять!), читав українських та зарубіжних класиків. І саме вивчаючи творчість Шевченка та Марка Вовчка, Михайло збагнув: він також хоче стати письменником.

Хоча зараз в усіх підручниках нам розказують про неймовірний талант Коцюбинського, але перші твори Михайла були настільки невдалими, що товариш навіть порадив: «Ніколи більше не пиши, щоб не калічити святу нашу мову».

Бігав між двома сестрами

Та Коцюбинський був людиною цілеспрямованою. І критика з боку друзів спонукала ще більше працювати над собою, щоб таки довести: «Я можу!»

Під час роботи клерком у статистичному відділі Чернігівської земської управи, Михайло Михайлович навіть тут, серед сірої маси чиновників, умів виділитися. Так, він приходив на роботу в костюмі і в петличку свого піджака завжди засовував квітку. А подивіться на його вуса! Так і уявляю, як він хвацьким жестом підкручує їх доверху. Не дивно, що Коцюбинський мав популярність серед жінок.

У 22 роки, коли приїхав учителювати до села на Вінниччині, заполонив серце попівської дочки Марії. Після розмов із Михайлом Марія перейнялася прогресивними для тих часів ідеями, що жінка має право на освіту та професійний ріст. Відтак Марія поїхала до Вінниці вчитися на кравчиню. А Михайло писав дівчині листи, сповнені ніжності, присвячував вірші, а паралельно з тим підбивав клинки до молодшої Маріїної сестри, Таїсії. Тож у результаті не побудував стосунків ні з одною, ні з іншою.

Дружини й 4 дітей виявилося замало

Михайло Коцюбинський активно займався також громадським життям. Разом із однодумцями закликав письменників розвивати свою, українську мову, а не заради моди та кар’єри писати російською.

Не бажаючи втискатися у загальноприйняті рамки, він експериментував у літературі. Щоб писати не так, як усі, шукав нові стилі та форми. І навіть якщо не всі розуміли його творчість, усе писав, писав, писав.

Та й дружину собі обрав близьку по духу. 31-річна Віра Дейша була розумною, активною, сміливою в поглядах, мала вищу освіту. Із нею було легко й цікаво. І саме їй 30-річний письменник запропонував одружитися.

Спочатку все було чудово. Як казав сам Коцюбинський, вони з дружиною поріднилися душами. Але народження чотирьох дітей, хронічне безгрошів’я, написання публікацій на природничу тематику, а ще – постійна підтримка чоловіка-письменника (Віра була у Михайла за секретарку, коректорку, літературного редактора і навіть за лікаря, позаяк чоловік часто хворів) позбавили жінку можливості стежити за своєю зовнішністю. А чоловіки – вони ж такі: хочуть красивої жінки поруч. І на роль такої через шість років шлюбу Коцюбинський знайшов панянку, на 16 років молодшу за нього.

І тільки смерть розділила їх

Олександра Аплаксіна, так було її звати, спершу була вчителькою, а потім працювала з Коцюбинським у тому ж таки статистичному бюро. Після смерті батька 21-річна дівчина мусила помагати грішми мамі та молодшим сестрам. Роман із одруженим чоловіком не входив у плани Олександри. Адже про це відразу ж дізнався б увесь Чернігів. І як після того вийти заміж? Відтак Олександра довгий час не відповідала на залицяння свого начальника, Михайла Михайловича. Але через два роки здалася…

Їхній службовий роман тривав аж десять років. За цей час Шурочка спромоглася прочитати лише один твір уже популярного тоді письменника Коцюбинського. А все тому, що так і не вивчила української мови (ще малою дівчина переїхала до Чернігова з росії).

За всі роки цієї грішної любові Коцюбинський написав Шурочці понад 300 листів. Причому всі – російською мовою. І ці ж таки листи, тільки перекладені українською, пересилав дружині. Він зустрічався з коханкою і в неї вдома, доки там нікого не було, виїздив із нею на природу, і навіть гуляв вулицями Чернігова.

Усе місто гуділо про цю парочку. І тільки дружина, заклопотана домом, дітьми, доглядом старої і майже незрячої свекрухи, не помічала зради чоловіка, аж допоки не отримала анонімного листа. Після цього запитала в Михайла, чи то правда. Той нічого не сказав прямо. Спробував знайти роботу в іншому місті, забрати туди коханку, а дружину лишити в Чернігові: хай далі сама тягне дім, дітей, роботу. Але таки нікуди не переїхав. І одного разу правда розкрилася сама: дружина Віра натрапила на любовний лист Шурочки до Михайла. Це стало для Віри шоком. Адже вона до останнього вірила чоловікові.

Прочитавши любовне послання коханки, відразу поїхала до неї. Мала розмову з матір’ю та сестрами Олександри. Просила їх врозумити Шурочку, інакше, мовляв, не ручається за себе. А вдома у розмові з Михайлом Віра просила не йти із сім’ї, не кидати її та дітей.

Спочатку Шурочка і Михайло справді спробували припинити ті стосунки. Але кохання виявилося сильнішим. І вони лишалися близькими фактично до самої смерті Коцюбинського.

Коли у квітні 1913-го Михайло помер (застуда дала ускладнення на серце), Олександрі було 32 роки. На прощання вона прислала коханому вінок, сплетений із цвіту яблуні. Так хотіла нагадати про той єдиний твір Коцюбинського, який прочитала, – «Цвіт яблуні».

Віра заборонила приймати ці квіти. Але їх таки поклали в труну. Після того Олександра до кінця віку лишалася самотньою. А Михайло Коцюбинський, проживши всього 48 років, зоставив по собі чотирьох дітей, шість повістей, десятки оповідань, поезію в прозі та пам’ять про себе як про геніального письменника. Досі в Чернігові можна відвідати дім-музей, де мешкав із сім’єю Михайло Михайлович, і помилуватися екзотичним садом, що його також лишив нам на згадку Коцюбинський…

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.