Вибиті зуби, поламані ребра, і всюди – воші: історія полону
Нещодавно додому повернулися з полону ті, кого росіяни засудили до тривалих термінів чи довічного ув’язнення.
Серед них – і Геннадій Харченко, 52-річний командир мінометного розрахунку мінометної батареї «Азов», якого засудили до 25 років тюрми, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Я родом із Запоріжжя, за освітою – перекладач з англійської мови, менеджер-економіст та історик, – розповідає військовий. – Був директором магазину, займався гандболом та американським футболом. Коли розпочався Майдан, то хотів долучитися до лав захисників, однак мене тоді не взяли. Згодом отримав повістку і потрапив до 55-ї артилерійської бригади. Мій перший бій був під Іловайськом. Сумно, але ми не були готові до бойових завдань. Командування припускалося помилок. Воював на Горлівському напрямку, в Старобешевому, захищав Донецький аеропорт. Це була справжня війна, а не Антитерористична операція, як її тоді називали усі.
Військовий отримав позивний Терегеря. Це родове прізвище його родини. Саме під таким прізвиськом був записаний в козацькому коші його прапрапрадід. Геннадій хотів потрапити в «Азов». Тим більше, що туди його кликали військові, які вже там служили. Тож у січні 2017-го чоловік потрапив у підрозділ.
– Ми захищали Маріуполь, поблизу якого окупанти винищували прилеглі села – Піонерське, Бердянське, Сартана, – згадує військовий. – З гаубиць ми знищували ворожі колони. А 21 квітня путін дав наказ оточити місто і нікого не випускати. Тоді постійними були обстріли і штурми, працювали снайпери. Завод шалено бомбардували. В нас закінчилися вода та їжа. Один бункер ми облаштували під польовий шпиталь, де операції проводили ножівками або пилами по металу. В нас навіть не було анестезії. Окупанти дуже його обстрілювати, засипало входи, спалахували пожежі. Згодом нас повідомили про полон заради збереження життя. Мовляв, три-чотири місяці – і нас повернуть додому. Я пережив трагедію Оленівки. Після цього мене відправили в Донецьк, у реабілітаційний центр, повернули назад в Оленівку. А тоді – в Горлівку, Макіївку. В колоніях були і побиття, і знущання. Катували нас практично до кінця весни 2023-го. Вороги розпочали кримінальні провадження, в яких ми були спершу свідками, а тоді стали обвинуваченими. А ще – вони звинувачували медиків у тому, що ті вирізували органи російським полоненим. Мене звинуватили у руйнуванні цивільної інфраструктури і завданні тілесних ушкоджень цивільному населенню під час бойової роботи. Так званий «верховний суд днр» ухвалив вирок – 25 років позбавлення волі.
Однак Геннадій був переконаний, що, раніше чи пізніше, однак і його, і побратимів обміняють. Після ухвалення вироку його перевели в Макіївську колонію. Умови утримування там були кращими – раз в тиждень баня, та й харчування стало трішки ліпшими.
– В Горлівці я майже рік пробув у штрафному ізоляторі за те, що бандерівець, – каже Геннадій. – Більшість із працівників колонії – справжні садисти. Ми дуже підтримували один одного, не зраджували честі азовця. Бо було справді важко – і психологічно, і ще й тортури. А ще нас воші загризали. Вони були всюди. Вибити їх чи якось знищити було нереально. І досі згадую про цих паразитів з огидою.
Коли стало відомо, що Геннадія обміняють, побратими щиро раділи за нього. Бо ж з’явилася надія, що й вони скоро потраплять додому. А оскільки додому їхати в зеківській робі не можна, то один із побратимів подарував Геннадію свій светр. Коли ступив на рідну землю, то відчув неймовірне піднесення і щастя.
– Нині проходжу реабілітацію, бо ж були вибиті зуби, поламані ребра, в тілі залишалися уламки, – розповідає пан Геннадій. – Після відновлення планую повернутися до війська. Ми маємо завершити цю війну. Здобути перемогу.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.