20 місяців провів у полоні
Історії наших захисників, які побували у ворожому полоні, лякають. Не стала винятком і історія 38-річного Тараса Коваля з 4-ї танкової бригади, який потрапив у полон у жовтні 2022-го і був звільнений у червні цього року.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Колись на строковій службі я отримав спеціальність артилерист-ракетник, – розповідає житель міста Кременчука Полтавської області. – 2012-го підписав контракт із ЗСУ. Ми вели запеклі бої біля Горлівки. 2015-го закінчився контракт, і я вирішив повернутися в мирне життя. Влаштувався на роботу. Але 2022-го, коли дізнався про приліт по маріупольському пологовому будинку, то пішов у військкомат. Служив під Житомиром, тоді – Черкаси, де потрапив до 4-ї танкової бригади. А далі – Херсонський напрямок. Коли в одній із лісопосадок наш танк підбили, ми потрапили в полон.
У підвалі у Новій Каховці наші бійці провели добу, ще 15 діб – у Генічеську. Згодом полонених відвезли на три місяці до Севастополя, де змушували зізнатися в обстрілі мирних міст.
– Одягали на голову мішок і вимагали зізнатися в таких обстрілах. Це були і слідчі правоохоронних структур, і співробітники фсб, – згадує чоловік. – Тільки я сказав, що мене ж у посадці взяли в полон, як за секунду вже лежав на підлозі, зверху на мені сидів їхній, а руки – в наручниках.
10 січня 2023-го літаком Тараса переправили до росії, міста комишина волгоградської області. Зразу прогнали через живий коридор спецназівців, які били, збивали з ніг, застосовували електрошокери.
– Це був жах, – зітхає Тарас. – Три наступні тижні тривали побиття, електрошокери, які застосовували по геніталіях, по хребту. На 11 людей у камері (а через пів року – 16-ть) давали чотири тарілки вівсянки. Тобто по одній-дві ложки каші – кожному. Капуста з оцтом, четвертинка шматка хліба, який нерідко бував з пліснявою. На прийом їжі – пів хвилини. Понад рік нас не виводили надвір. У туалет – по черзі. Часто нас піднімали серед ночі. Спати – тільки на спині, руки на ковдрі. З одягу – зеківська форма. Взуття – берці на босу ногу і без устілок. У вікнах скло тріснуте, і було страшенно холодно. Пересуватися лише у зігнутому по пояс положенні. Причому, всюди – по сходах, до медиків, в лазню тощо. Тож очі були на рівні колін ворогів.
Нерідко полонені доходили до психозів. За їжу сварилися і навіть билися. Коли наглядачі таке бачили, карали або всю камеру, або весь поверх. Лазня була найбільшим страхом, бо ніколи не знаєш, що там чекає, – чи слухати крики інших, чи кричати самим.
– Там туберкульоз страшенний, люди навіть умирали. Зуби там не лікували, а просто видаляли. Коли приїжджали представники Червоного Хреста, то нас наглядачі попереджали: скажете щось зайве – буде вам погано, – продовжує наш співвітчизник. – У полоні нам розповідали, нібито вони завоювали Україну, що Зеленський втік за кордон і подібне.
А одного вечора Тараса з речами вивели з камери, завели до лазні, видали одяг і автозаком повезли.
– Прийшов військовий і сказав: їдемо на обмін, – згадує оповідач. – Добу ми були в дорозі. Літаком перевезли до брянської області. А коли звідти заїхали в Сумську область, то вздовж дороги стояли з прапорами діти, дорослі, старенькі бабусі і дідусі. Давали нам воду, їжу, солодощі. Це було неймовірно!.. Вже в Україні лікарі в мене діагностували проблеми з серцем, зубами, нирками, печінкою, спиною і сухожиллями. Я схуд до 59 кілограмів. Та найбільше шкода тих, хто досі в полоні. Вони мають серйозні проблеми зі здоров’ям, і їм вкрай потрібна допомога. Було дуже боляче дізнатися, що багатьох побратимів з полону не дочекалися дружини. Хлопці так мріяли про зустріч, як обнімуть дружину, як подивляться в очі. А тут – дізналися, що в коханої вже є інший. Повірте, це дуже страшно. Тож ще раз переконався, що добре бути затятим холостяком! Наразі хочу нормалізувати здоров’я і стати військовим психологом. Займатися волонтерством.
Анна Бойко
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.