Про сценарії завершення війни, вступ України в НАТО і найбільший біль ветеранів

До повномасштабного вторгнення Юрій Гудименко був журналістом, блогером, громадським діячем. У лавах Збройних сил звільняв Харківщину. Отримав важке поранення руки й ноги. А нині, після майже цілорічного лікування, допомагає таким же, як сам, ветеранам, збирає кошти на потреби військових і навіть написав книгу, яку свого часу прорекламував головнокомандувач Валерій Залужний.

Отож, зустрівши в Києві таку людину, не могла не поговорити з ним про те, що найбільше сьогодні болить українцям, - йдеться у газеті «Твій вибір».

– Пане Юрію, з кожним днем ветеранів у нас стає все більше. Скажіть із власного досвіду і з досвіду побратимів: чого зараз найбільше потребують ветерани?

– Більшість демобілізованих – це люди після важких поранень. Їхнє життя докорінно змінилося, і не на краще. Кажу це з власного досвіду. Бо, хоча я не втратив зору і не втратив кінцівок, але без правої руки складнувато. Коли активна фаза війни закінчиться, відбудеться масова демобілізація. Тому вже зараз важливо підготуватися до цього, допомогти ветеранам влитися в мирне життя. В інакшому випадку країна може отримати і кризи, і невдоволення, і сплеск злочинності. А от якщо держава подбає, щоб ветерани жили, а не виживали, якщо зробить так, щоб вони відчували повагу й підтримку, тоді ці люди можуть стати фундаментом для переродження країни. Ветерани вміють у кризових ситуаціях приймати рішення й діяти. І це цінний досвід у бізнесі, в політиці, в громадській роботі.

– Що задля цього треба робити вже сьогодні, якщо не вчора?

– Насамперед – забезпечити ветеранам медичну допомогу, включно з психологічною. На жаль, із цим у нас дуже погано. Багато «психологів», особливо в соцмережах, не мають жодної компетенції для розмови навіть1 із цивільними людьми, не кажучи вже про ветеранів. Замість допомогти, вони можуть нашкодити. Ще одна нагальна потреба – реабілітаційні центри. Причому реабілітація ветеранів, які втратили, наприклад, руку, ногу, може затягнутися на рік, десять чи навіть усе життя. І що робити тим, хто живе в селі й не має змоги постійно їздити на реабілітацію до обласного центру? Я вже не кажу про освіту, ветеранський бізнес, повернення з фронту до цивільного життя.

– Тобто допомога має проводитися комплексно, а не точково?

– Звичайно. І для того держава має не ремонтувати стару систему, а будувати нову.

– Як?

– Щоб достукатися до «верхів», ми – ветерани й волонтери – згуртувалися в громадську організацію «Українське об’єднання «Мрія» і вже подали до Міністерства ветеранів пропозиції, щоб замість пільг ветеран міг отримувати грошову компенсацію.

– Ви маєте на увазі монетизацію пільг?

– Саме так. Бо нащо, скажіть, жителю села безкоштовний проїзд у метро? Замість цього дайте ветерану гроші, і він їх знайде, на що спрямувати. Або нащо ветерану клаптик землі за сотні кілометрів від домівки, якщо йому краще отримати замість ділянки грошову компенсацію і вкласти кошти у бізнес чи житло? Моя логіка полягає в тому, щоб математичну модель цих виплат розрахувати разом із групою аналітиків, в тому числі державних. І видавати грошову компенсацію таким чином, аби мотивувати людину вливатися в мирне життя, заробляти гроші, утримувати сім’ю. Ветеранів будуть мільйони! І це колосальний потенціал для нашої країни, якщо його спрямувати в правильне русло.

– Це на перспективу. А що вам уже вдалося зробити?

– Разом із ветеранами й волонтерами ми впродовж двох років опікуємося родинами загиблих, полонених, зниклих безвісти воїнів. Для цього маємо Благодійний фонд «Мрія». Шукаємо небайдужих людей, спонсорів, щоб оздоровити діток, чиї тато чи мама загинули, в полоні або безвісти зникли. Маємо програму освітньої підтримки таких дітей. Звичайно, що допомагаємо військовим частинам і шпиталям.

– Вже не раз я думала: прості люди без упину везуть на фронт від елементарних речей до автівок, дронів, РЕБів. Скільки ще нам тягнути цю лямку і де брати гроші?

– Підтримувати армію будемо стільки, скільки триватиме активна фаза бойових дій. Де брати гроші? Я відповім запитанням: а чи посилила Україна контроль за контрабандою? Чи забезпечила належну роботу митниці? Чи оптимізувала видатки на армію чиновників? Спецпредставники США вказали Україні на її «сірі» ринки і багаторічні втрати мільярдів. Але що у відповідь? Аби наповнити бюджет, влада підняла податки, тобто вирішила витискати ще більше грошей із людей.

– І говорити про це не можна, щоб «не розхитувати ситуацію». Тому запитаю те, що також турбує кожного: ви як історик і як ветеран яким бачите завершення війни?

– Я не хочу говорити про нашу Перемогу як про доконаний факт, бо такі розмови тільки розслабляють, і люди починають жити в ілюзорному світі, який вони самі собі намалювали. Насправді ж наш ворог усе ще сильний, розумний, жорстокий і не збирається здаватися.

Як історик я розумію: всі війни рано чи пізно закінчуються, але деякі з них тривають дуже довго. І наша вже більш як десятирічна війна – це далеко не рекорд. Так само немає однозначної відповіді на запитання: а що для нас перемога? Коли 85 років тому Союз напав на Фінляндію, вона погодилася віддати частину своїх земель в обмін на мир. Здавалось би: уникнути повної окупації Радянським Союзом і зберегтися як незалежна держава – це ж перемога для Фінляндії? Але фіни сприйняли це як поразку.  Якщо Україна на таких же умовах підпише мир, для нашого суспільства це теж буде поразкою. Бо ми хочемо вийти на кордони України 1991 року.

– І зауважте: навіть якщо ми повернемо свої землі, це все одно не означатиме мир, бо росія й надалі зможе нас обстрілювати, тільки зі своєї території.

– На жаль. Тому ми мусимо усвідомити важливу річ: росія як наш зовнішній ворог нікуди не зникне і захист від неї буде головним для нашого майбутнього. Нам потрібно підготуватися до тривалої боротьби. А для того – створювати потужні підприємства оборонного комплексу, залучати нові військові технології, модернізувати армію, збудувати окопи, бліндажі. Наш пріоритет пріоритетів – стати членом НАТО. Але при цьому ми маємо пам’ятати: союзники не вирішать за нас наших проблем. Ми повинні мати підготовлену армію і сучасну зброю. Власна готовність – ось що має бути ключове для кожного українця на найближчі 10 – 15 років.

– Від усвідомлення цього якось аж руки опускаються…

– Ви знаєте, можна сісти склавши руки і плакати, як нам тяжко. А можна розпочати повне перезавантаження, щоб наблизити зміни, про які ми мріємо. Сьогоднішню кризову ситуацію треба сприймати як урок. І розуміти: кожна криза дає можливості, головне – скористатися ними.

– Дякую. Сподіваюся, так і буде.

Спілкувалася Поліна Костюк

Фото: НСЖУ

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.