Одужати тяжкопораненому допоміг новонароджений син

Іще в часи АТО Таня втратила чоловіка.

Як тоді, бідна, побивалася. Як рвала на собі волосся. Коли труну опускали в могилу, хотіла стрибнути туди – до свого Юри. І тільки слова «Таню, а син? На кого покинеш?» зупинили й дали силу жити далі, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Єдиний син, Миколка, закінчив школу із золотою медаллю. Попри прохання матері, таки пішов у військові, закінчив Академію сухопутних військ. Як одного з кращих курсантів, його направили на навчання до Британії. А після навчань – на фронт.

Скільки Таня не допитувалася: «Де ти, сину?», відповідь була одна: «В мене все добре». А вчора зранку матері подзвонили з незнайомого номера і сказали: «Ваш син отримав поранення. Стан стабільний. Зараз він у військовому госпіталі в Дніпрі».

«Як рятувати дитину?!»

Коли Таня переступила поріг палати, її Миколка лежав, весь перебинтований. До нього були під’єднані якісь трубочки, крапельниці. Біля ліжка стояла апаратура і пікала, відбиваючи серцебиття пораненого.

«Микольцю… Синочку…» – Таня обережно взяла сина за руку. Але син не реагував. Не розплющив очей. Взагалі нічого. Матері все здавалося, що дитина спить і ось-ось прокинеться. Але слова лікарів приголомшили: в Миколи тяжке поранення голови, осколком уражена ділянка мозку, стан стабільний, але важкий, ніяких прогнозів ніхто не дає.

«Юро, що нам робити? Як рятувати дитину?!» – подумки зверталася Таня до чоловіка-небіжчика і заливалася гіркими сльозами. Тим часом до кімнати зайшла санітарочка: «Ось речі вашого сина. Можете забрати».

Перше, що зробила Таня, коли зайшла в кімнату для ночівлі, – поставила на зарядку телефон сина. І буквально за кілька секунд посипалися повідомлення. Майже нікого з тих людей жінка не знала. Але увагу привернуло одне ім’я – «Сонечко». «Хто то? Невже в Миколи була дівчина? – подумки запитала себе Таня і тут же пригадала слова сина: «Якщо все вдасться, то зроблю Вам на Покрову сюрприз». Тоді матір подумала, що дитина приїде у відпустку. Але тепер засумнівалася: чи тільки у відпустку?

Знайомство у госпіталі

Щойно жінка про це думала, як задзеленчала синова мобілка. На екрані побачила – телефонує «сонечко». Не знала, чи піднімати трубку. Але, подумала, хтось теж дуже переживає за Миколку. Тому за мить промовила: «Алло. Це мама Миколи. Я вас слухаю».

На тому кінці дроту кілька секунд помовчали. А потім дівочий голос запитав: «Що з ним?» – «У госпіталі». – «Сильно поранений?» – «Сильно». – «До нього пускають?» – «Так». – «То я буду. Куди-то мені їхати?»

Коли наступного дня Таня побачила те «сонечко», то аж усміхнулася. Бо маленьке тендітне дівча дійсно аж сяяло добротою. А її округлий животик недвозначно говорив: вагітна.

«Я Поліна, дівчина Миколки», – промовила дівчина і простягнула руку для привітання. «А я Таня, мама Миколки, – простягнула у відповідь свою руку. – Будемо знайомі». Обоє жінок розуміли: на них чекає довга розмова. Тож пішли до Миколи в палату, щоб і він був присутнім: хай навіть зараз непритомний, але, може, й почує…

Сюрприз на Покрову

Як з’ясувалося, Поліна та Микола дружили ще з першого курсу академії. Коли Миколка пішов на фронт, Поліна його дуже підтримувала. Постійно писала, телефонувала, організовувала збори, щоб купити для підрозділу хлопця то генератор, то РЕБ. Так обоє й закохалися. Поштою Микола відправив Поліні каблучку, а потім по відеозв’язку запитав: «Вийдеш за мене?» І дівчина відповіла: «Так».

– Після того я дізналася, що Миколку на два дні відправляють у відрядження в Запоріжжя. Зразу поїхала до нього. Аж шість годин ми провели разом. А через півтора місяця зрозуміла: вагітна… – усміхнулася, згадуючи ту мить, Поліна. – Коли сказала Миколці, він був такий щасливий! Ми вирішили, що, як тільки відпустить командир, поїдемо до його і моїх батьків, розпишемося, посвяткуємо. Планували зробити це на Покрову. А потім… Миколка перестав виходити на зв’язок…

– І який уже місяць? – глянула Таня на округлий животик невістки.

– Шостий.

– Батьки знають?

– Подзвонила їм, коли Миколка перестав відповідати. Сказала.

– І що?

– Трохи шоковані. Але потім передзвонили, сказали, щоб не переживала, якщо що – допоможуть. Але я не хотіла вірити в «якщо що». Була впевнена, що Миколка мусить вижити. Бо він дуже-дуже хотів сина. Або донечку. Ми вже й імена придумали. Правда? – і Поліна подивилася на коханого, взяла за руку і промовила до нього, перебинтованого. – Як собі хочеш, а пелюшки прати будеш ти…

Почув плач немовляти – і опритомнів!

Після тієї розмови Таня прикипіла душею до Полінки, як до рідної. Приїжджала до неї в гості і запрошувала до себе. Вони разом ходили на «узі» і зі сльозами на очах слухали, як б’ється маленьке сердечко. На пологах були присутні і Таня, і мама Поліни. Звичайно, всі найбільше хотіли, аби поруч був молодий тато. Але він, на жаль, так і лишався в реанімації, і досі ні на що не реагував. Добре, хоч перевезли його реанімобілем ближче до дому.

«Миколко, в нас із тобою синочок родився, – нахилилася Поліна до коханого, тримаючи на руках первістка. – Ми назвали його Георгієм – переможцем: як ти й хотів. Любий, ну розплющ очі. Глянь, яке в нас із тобою сонечко», – і Поліна заплакала від того, що її Миколка нічого не каже у відповідь. Маленький Юрчик, ніби відчуваючи мамині сльози, і собі запхикав. Поліна стала його колихати. Та малий плакав ще дужче. Врешті так став кричати, наче будив тата від сну. І тут – о диво! – Миколка заворушив повіками! Привідкрив очі. А по його лиці котиться сльоза!

– Мамо! Мамо! – закричала на радощах Поліна. – Він нас почув!..

Після того Микола справді пішов на поправку: що не день, то якийсь прогрес. Навіть лікарі дивувалися таким темпам. І, дасть Бог, через рік молодий тато вже сам водитиме синочка за руку…

…Ну, й історія! Якщо любите такі читати, то вам має сподобатися іще одна наша газета – «Твоє життя». Придбати свіжий номер ви можете в місцях продажу преси. Також запитуйте «Твоє життя» у продуктових магазинах і супермаркетах, бо вона і там може продаватися. А ще – краще передплатити «ТВОЄ ЖИТТЯ. Цікаві люди. Історії. Любов. Поради» за індексом 76 305 у Каталозі видань України. Маєте невеличку пенсію – можете запропонувати друзям передплатити цю газету одну на двох чи на трьох людей і читати по черзі. Адже виходить «Твоє життя» один раз на місяць: якраз – аби всі перечитали один номер і вже чекали наступного.

Оксана Бубенщикова

Ілюстративне фото: rivne1.tv

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.