Як москалі вкрали собі Гоголя, а з його творів викинули Україну
У попередніх номерах газети я вже розповідала, як московити всьому світу брехали, начебто художники Рєпін, Айвазовський, Малевич та багато інших є російськими, хоча насправді вони – українці.
Про це інформують у газеті «Твій вибір».
«Хохляцька кров»
Така ж «зміна прописки» відбулася і з письменниками.
Антон Чехов, якого ми завжди вважали класиком російської літератури, родом із Дніпропетровщини. Він багато часу проводив у бабусі на Харківщині, яка спілкувалася лише українською. Тож і внук Антон чудово володів українською, часто використовував її в листах, а у своїх російськомовних творах уживав українізми.
Чому писав російською? Бо це, як і в часи Союзу, було модно і перспективно, а українська вважалася «мовою хохлів». До слова, сам Чехов не раз казав, що в його жилах тече «хохляцька кров». Із таких висловлювань можу сказати, що в письменника був яскраво виражений комплекс меншовартості. Але що за походженням він українець – факт. Тому під час перепису населення Чехов зазначив: «Національність – малоросіянин».
Письменники Ілля Ільф і Євген Петров, автори творів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», теж мають українське походження. Євген Петров – корінний одесит. А родина Іллі Ільфа переїхала до Одеси з Київщини. Так, обоє письменників здобули славу після переїзду до москви. Але російська імперія, яка називалася тоді СРСР, спеціально переманювала до себе таланти, аби врешті зробити з них росіян. Що, власне, і сталося.
російську мову називав іноземною
Ще цинічніше московити привласнили собі письменника Миколу Гоголя.
Він народився на Полтавщині, в селі Сорочинцях, мав козацьке походження, а його пращур, Остап Гоголь, був наказним гетьманом Правобережної України.
Ще юнаком Гоголь почав записувати і збирати українські пісні, легенди, анекдоти. Навіть перебуваючи в петербурзі, просив рідних пересилати йому нові матеріали українського фольклору. А всі зібрані тексти аналізував, порівнював із російськими та друкував про те статті, в одній із яких є такий висновок: «Російська тужлива музика виражає (…) забуття життя; але в малоросійських піснях музика злилася із життям».
Та й саме життя в Україні Гоголь зображав незрівнянно кращим, ніж у росії. Це особливо яскраво видно в його повісті «Мертві душі». Коли вона вийшла друком, при дворі російського імператора були обурені. «Гоголь не любить росії: подивіться, яка гарна Малоросія і яка росія. І зауважте, що сама природа росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна», – писали тоді придворні критики.
Микола Гоголь вільно спілкувався українською. А російською писав, бо для того часу це було нормою. В Тараса Шевченка теж є декілька творів російською, але ж від того він не став «російським письменником». Ба більше, Гоголь називав російську іноземною, про що в липні 1829-го писав у листі до своєї матері: «Твір мій, якщо колись вийде, буде іноземною мовою…»
Попри те, що Гоголь викладав у петербурзькому імператорському університеті, його мрією було працювати в Київському університеті Святого Володимира (нині – Київський національний університет ім. Шевченка). «Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх – чи неправда?» – писав Гоголь у листі до товариша.
А щоб поставити жирну крапку в питанні, чий Гоголь, наведу слова самого письменника, коли він у 1840 році відпочивав у Німеччині та в готелі міста Карлсбада записав у книзі реєстрації про себе: «Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou», тобто «Микола Гоголь, українець, що живе у москві».
Повість переписували цілими абзацами
Але й це ще не все в історії викрадення московитами Гоголя. Журналісти телепроєкту «Скарби нації», що вийшов на каналі «1+1», відшукали оригінал повісті «Тарас Бульба», виданий 1835 року, зіставили з пізнішими варіантами твору – і виявили: повість переписана цілими абзацами! Козаки в повісті раптом стали «російською силою». У своїй промові до побратимів Тарас Бульба вже починає виголошувати про «православну віру та царя». Але найбільший цинізм у тому, що московити викреслили з тексту повісті назву «Україна» і переписали на «Южная первобитная россия».
Коли зараз Україна почала доносити світу, скількох митців росія собі привласнила, скептики зауважують: мовляв, але ж ці люди жили на території російської імперії.
Відтак у мене виникає зустрічне запитання. Британська імперія ще у минулому столітті володіла землями нинішніх Канади, Австралії, Ірландії, Індії, Катару, Афганістану, Непалу, Гонконгу і багатьох інших. То що, всіх видатних людей, народжених у цих країнах у часи окупації Британською імперією, треба вважати британцями? Чи взяти Австро-Угорську імперію, до складу якої у минулому столітті входили території сучасних України, Румунії, Сербії, Словаччини, Чехії, Хорватії, Польщі, Чорногорії, Словенії: всіх видатних людей цих країн того періоду слід вважати австрійцями?
Звичайно, ні! Тому й українці, які жили в часи російської імперії, все одно лишаються українцями. А нам, їхнім нащадкам, треба знати про своїх видатних людей, говорити про них на весь світ і нікому не віддавати. Адже культура – це фундамент, на якому тримається нація.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.