Буйволи не вміють мукати, а молоко дають зі смаком пломбіру

Колись при слові «буйвіл» я уявляла величезного буйного бика. Тож коли приїхала до Інни Левдар на ферму, то спершу з острахом підходила до цих чорних рогатих тварин.

Але що більше Інна розповідала про своїх підопічних, яких на фермі 110 голів, то більше мій острах перетворювався на інтерес і навіть захоплення цими тваринами. Адже в дикій природі буйволи лишилися жити тільки в Африці, Азії та Австралії, а тут, на фермі, ти можеш їх погладити і навіть скуштувати їхнє молоко та смаколики з нього. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Рівень інтелекту в них – як у собаки

– До України буйволи прийшли з Румунії, – розповідає Інна. – І якихось сто років тому їх у Карпатах тримали чи не в кожній хаті. Бо ці тварини допомагали не лише орати чи щось перевозити, а навіть валити ліс.

Коли совєти окупували Україну, стали відбирати в господарів майно і заганяти всіх у колгоспи, буйволи без належного нагляду почали вимирати. Причому настільки стрімко, що на початку 1990-х їх налічувалося всього декілька десятків голів.

– Просто ці тварини дуже вибагливі. Будь-яка зміна в їхньому житті завдає великого стресу. Вони навіть до дояра звикають десь із пів року. А якщо сяде хтось незнайомий, буйволиці почнуть бити копитом, махати головою: «Не хочу» і взагалі не дадуть молока, – розповідає керуюча фермою. – Вим’я в них дуже тверде, тому ми застосовуємо машинне доїння. Аби буйволиця дала смачне та чистеньке  молоко, то її після повернення з пасовища треба помити, розчесати, погодувати і напоїти, підвести маля, й тільки після того до вим’я почне прибувати молоко.

Щодо малюків, то їхня мама-буйволиця може народжувати одне на два роки. Дитятко виношується аж 11 місяців.

– Буйволиці люблять смачно поїсти і схильні до ожиріння. Тому ми стежимо, щоб вони не товстішали надміру. І тим більше контролюємо вагу вагітних тварин. Бо якщо дитинча буде надто великим, буйволиця не зможе народити його сама, – пояснює Інна.

Після народження малятко вже через 10 – 15 хвилини стає на ніжки, через години дві тягнеться ссати молоко, а через три-чотири години самостійно ходить.

– Оскільки спочатку малюки мають поганий зір, то, щоб пізнавати світ, усе тягнуть до рота – ну, геть як малі діти, – усміхається Інна і веде показати хлопчика, якому всього тиждень.

Маля й справді потішне: тягнеться до руки, дається гладити і усміхається двома своїми зубчиками.

– Так, буйволята вже при народженні мають два або чотири зуби, повністю чорну шерсть і лише на кінчику хвоста вона біла – це такий собі знак якості й породи. Бо коли на тілі буде ще бодай одна біла плямка: на лобі чи на тулубі, це природа робить знак, аби вказати: батьки новонародженого були близькими родичами, і цей «заплямований» малюк унаслідок кровозмішування може мати рахіт чи інші вади розвитку.

До речі, на цій буйволиній фермі використовують лише природне запліднення. Для цього чітко відстежують, які тварини від якого самця народилися, і на пасовище виганяють лише тих самок та буйвола, в яких при заплідненні не буде кровозмішування.

– Але буйволи – дуже винахідливі тварини. Рівень інтелекту в них – як у собаки, – додає господиня ферми. – Бувало, що вони рогом самі собі відчиняли двері і йшли до тих тварин, які на пасовищі. Тим паче, що вони постійно спілкуються між собою: на відстані декількох кілометрів видають протяжний глибокий низький звук, зблизька – рохкають, як поросята, і – що цікаво – не вміють мукати, хоча зовні дуже схожі на корів.

Люблять ванну з багнюки

Поки ми гладимо тварин, вони, наче коти, задирають хвости – це ознака їхнього задоволення.

– Але взагалі вони дуже прискіпливо стежать, щоб усе було справедливо, – зауважує Інна. – Коли буйволиці приходять із пасовища, ми запускаємо їх на доїння по двох. Поки дійде черга до останніх самок, то вони вже нервують, видають звуки: мовляв, чому інших давно відпустили, а ми мусимо стільки чекати.

Коли хтось із буйволів відв’яжеться, щоб піти собі погуляти, то інші рогаті здіймають ґвалт, аби прийшли люди і повернули «особливо хитрого» на місце.

– Одного разу наші буйволи вирішили погуляти і цілим стадом попрямували до села. Через трохи мені телефонують: «Біжи своїх тварин забирай, бо всі люди полякалися: селом якісь чорні корови бігають». Але коли я побачила своїх тварин, то вони були налякані ще більше, ніж селяни, – усміхається згадуючи Інна.

До речі, однією з причин вимирання буйволів стала меліорація, яку бездумно проводили совєти. А без води і болота ці рогаті не проживуть.

– Річ у тому, що від спеки буйволи рятуються купанням у багнюці. Бо так паразити, які опиняються на шкірі тварин, знерухомлюються. А потім ми цих паразитів змиваємо простою водою і в такий природний спосіб дбаємо про здоров’я тварин. Навіть не вакцинуємо їх. Лише взимку, коли тварин не виводимо на пасовисько і вони труться одне об одного, обробляємо їх від лишаю та інших шкірних хвороб, – пояснює Інна.

Молоко – 125 грн/л, сир – 1500 грн за кіло

Аби прогодувати буйволів, кожній дорослій тварині треба близько 40 кілограмів сіна щодня. А влітку одна тварина потребує трави із двох гектарів пасовища за сезон.  Натомість молока тварини дають не багато: близько шести літрів за день. Зате смак воно має пломбірний – і жодного неприємного запаху.

– Молоко буйволів багате на кальцій, магній, фосфор, цинк, вітаміни А і В, воно не має «поганого» холестерину і містить казеїновий білок типу А2, через що молоко буйволів добре перетравлюють навіть люди похилого віку. Єдине, що його жирність становить 9 – 11,5 відсотка, тому для дітей таке молоко краще розводити водою, – радить Інна, яка своїх дітей цим молоком поїла, і вони значно рідше хворіли в садочку та школі на ГРВІ.

Але й коштує молоко не дешево. Літр – 125 гривень. Не дешеве й масло, бо на одне кіло треба 12 – 14 літрів молока. А середня ціна сиру – 1500 гривень.

– Щоб виготовляти смакоту з буйволиного молока, мусили багато експериментувати, бо показати та навчити не було кому. Тому рецепти ми шукали у старих газетах, в інтернеті, запитували в тутешніх вівчарів. Деякі підказки нам робили люди з Кавказу, де теж утримують буйволів, – зізнається Інна.

Доки дегустуємо продукцію, господиня зауважує: коли спека, то м’які сири доводиться виготовляти вночі, аби не перекисли. Із твердими сирами складно в тому плані, що через високу жирність вони можуть вистоюватися не більше як вісім місяців, а далі «розпливаються». Та, попри всі «але», сири, масло, йогурт, згущене молоко неймовірно смачні.

– Аби їх виготовляти, маємо сепаратор, прес, йогуртницю, дві печі – на дровах і на газу. До пандемії ковіду я всю продукцію вивозила на ринок і сама стояла продавала. Коли в Україні запровадили локдаун, ми спершу запанікували: бо куди ж збувати продукцію? Відтак стали продавати через інтернет, причому доволі успішно. А потім до нас почало приїжджати все більше туристів. Тож багато чого й вони купують. Цього року чимало діток до нас привозили. То вони гладили буйволів, каталися верхи й отримали масу задоволення!

Але розказувати – це одне, а от самому приїхати, побачити, відчути – то зовсім інше. Так що ферма «Карпатський буйвіл» вас чекає!

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.