Чому захитує в дорозі і чи можна від цього вилікуватися
Від чого виникає захитування? Чи піддається воно лікуванню? І як йому запобігти? Про все розпитаємо в лікарки-невропатологині медичного об’єднання ЛМТГ Наталії Танської.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Наталіє Ярославівно, чи встановили науковці, що відбувається з нашим організмом такого, що він починає так реагувати на рух чи то в транспорті, чи, наприклад, на гойдалці?
– Захитування (кінетоз), або морська хвороба, – це дисбаланс між тим, що ви бачите, і тим, що відчуваєте. Наприклад, машина рухається вперед, проте ваше тіло стоїть на місці. Цей дисбаланс і викликає погане самопочуття. З одного боку, рецептори внутрішнього вуха оцінюють обстановку в рухомому транспорті як статичну, адже тіло під час поїздки не рухається, а очі натомість фіксують переміщення в просторі. Як результат такої диспропорції в інформації, яку сприймає мозок, виникають запаморочення та нудота.
Вестибулярний апарат розташований у внутрішньому вусі та реагує на положення й рухи голови. Інформацію про положення тіла в просторі передають також пропріоцептори, розташовані в м’язах, сухожиллях і суглобах. Спільно з візуальними рецепторами вестибулярний апарат і пропріорецептори запам’ятовують зміни положення тіла і передають інформацію в мозок.
– Хто найчастіше потерпає від цієї проблеми й чому?
– Від захитування впродовж усього життя страждають 5 – 10 відсотків населення. Найбільше схильні діти від 2 до 12 років, бо їхній вестибулярний апарат іще не повністю розвинутий і сформований. Жінки страждають від кінетозу частіше, ніж чоловіки. В людей похилого віку кінетоз може проявлятися внаслідок супутніх захворювань судин, головного мозку, органів травлення і безпосередньо – вестибулярного апарату. А в особливо несприятливих умовах, наприклад, під час сильної хитавиці, будь-хто може почуватися зле.
– Десь читала, нібито швидку зміну картинок за вікном головний мозок сприймає за галюцинації, вирішує, що то наслідок отруєння, і тому посилає шлунку сигнал звільнятися від небезпечної їжі. Наскільки ця теорія відповідає дійсності?
– На думку вчених, одна з основних причин кінетозу – нестикування інформації в нашому мозку під час поїздки. Очі посилають сигнал про рух, м’язи посилають сигнал про свою бездіяльність, а мозок не може зрозуміти, що відбувається, і справді думає, нібито виникло отруєння, яке спровокувало такі ось галюцинації.
– Чи можемо ми силою думки переконати мозок не посилати сигнали шлунку і не вдаватися до непотрібного рятунку?
– Насправді ні. Бо запускаються фізіологічні механізми, а не психологічні. Тому краще застосовувати методи відволікання від цього процесу.
– Тобто, щоб мозок не був шокований під час поїздки, ми й сідаємо спереду біля водія і транслюємо картину звичного руху вперед?
– Саме так. Рекомендується дивитися вперед, фіксуючи погляд на горизонті. І краще для переїзду обирати звичайне авто чи мікроавтобус, бо вони їдуть «рівніше».
– Чому під час захитування можуть виникати запаморочення, посилене серцебиття, відчуття стискання в скронях?
– Тому що людський організм сприймає цей процес як стрес і вмикає захисні механізми нервової та серцево-судинної систем. Це звичайна реакція судин на гормони стресу. Погіршувати самопочуття можуть захворювання шлунково-кишкового тракту: гастрит, виразка шлунка, панкреатит, холецистит, коліт, синдром подразненого кишечнику. Скажімо, за наявності проблеми із травленням у людини під час їзди можуть з’явитися тяжкість у шлунку, печія, а не лише нудота чи блювання. В таких випадках перед поїздкою краще проконсультуватися з лікарем і вжити заходів, щоб полегшити свій стан під час руху транспорту.
– А передається генетично схильність до захитування?
– Так, спадковість – одна з причин виникнення цього процесу.
– Чи впливають на подальшу схильність до кінетозу колихання немовлят, катання на гойдалці – вестибулярний апарат тренується чи, навпаки, надмірно активується?
– Вестибулярний апарат справді можна натренувати. І починати цей процес потрібно із самого народження. Адже колись у кожній хаті до стелі прив’язували колиску, і в дітей не було кінетозу. Катання на каруселях теж сприяє розвитку стійкості і зменшує реакцію на різку зміну положення тіла у просторі. В дорослому віці можна щоденно займатися гімнастикою, що включає комплекс вправ для покращення функцій вестибулярного апарату.
– Із дитинства пам’ятаю, як людям, яких захитує, давали жувати сірник чи смоктати м’ятні льодяники. Це справді дієвий спосіб чи скоріше принцип плацебо?
– Так, це дієвий спосіб, він допомагає відволіктися від їзди завдяки подразненню смакових рецепторів.
– Серед народних методів проти захитування – поїсти перед дорогою. Це допомагає?
– Справді не варто вирушати в дорогу на голодний шлунок. Адже голод не сприяє хорошому самопочуттю в поїздці. Однак перед дорогою рекомендується з’їсти що-небудь легке і несолодке.
– Тоді зустрічне запитання: чи допомагає кисла їжа, як-от лимон, або імбир?
– Допомагає. Ідеальний варіант – лимони, зелені яблука, корінь імбиру (якщо немає протипоказання, можна розвести у воді чайну ложку порошкоподібного кореня імбиру за годину до поїздки). Ефективними будуть не лише м’ятні льодяники, а й жувальна гумка з ментолом, чай із м’ятою та лимоном.
– Якщо жоден з цих методів не помагає, що робити?
– Вживати спеціальні медичні засоби – пігулки, пластирі або браслети. Більшість із них продаються в аптеках, проте варто спершу проконсультуватися з лікарем, особливо якщо захитує дитину. Для різних вікових груп використовуються різні препарати й дозування. Зазвичай такі ліки приймають за одну-дві години до виїзду, а також у разі екстреної допомоги: коли стало погано в самому транспорті. Такі препарати можуть викликати побічні ефекти, тому їх не слід приймати регулярно.
– Ці ліки позбавляють першопричини захитування чи лише на короткий час усувають симптоми – нудоту/блювання?
– Звичайно, вони лише запобігають наслідкам і не можуть усунути проблеми з вестибулярним апаратом чи позбавити інших проблем організму.
– Чи може захитування бути симптомом серйозних хвороб і в яких випадках слід обов’язково проконсультуватися з лікарем?
– Звернутися до лікаря з проблемою кінетозу варто було б у тих випадках, коли в дитинстві захитування не турбувало, а з віком проявилося. Тому краще все-таки піти до сімейного лікаря, а він може дати скерування на консультацію до невропатолога чи отоларинголога.
Спілкувалася Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.