Легендарного повстанця з Волині земляки вшанували, назвавши вулицю його іменем

Ви пам’ятаєте літо 1989-го?

Хтось із вас тоді гнув спину на колгоспних полях. Хтось спішив після заводських трудоднів на дачу. Декому навіть пощастило вибити путівку на море. І в цей саме час наш земляк, Іван Гончарук, сидів за тюремними ґратами. В 64 роки він прощався із життям. Бо на рідній Волині його засудили до смертної кари, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Найвищу міру покарання дали чоловікові тільки за те, що 40 роками раніше він боровся з московитськими окупантами. Здавалось би: як могло таке статися в часи горбачовської перебудови? Тим паче, Іван Гончарук уже відсидів за свій «злочин» аж 20 років. Але…

У 20 років – смертний вирок

Перш ніж піти в лави Української повстанської армії, Іван Гончарук пройшов хорошу школу виживання.

Як дослідила історикиня Леся Бондарук, у трирічному віці Іван разом із сестрою та ще двома братами втратили тата. Сім’я проживала в селі Грудки Камінь-Каширського району. Хлопець закінчив шість класів польської школи. В місті Ковелі, що на Волині, вивчився на слюсаря. А потім повернувся в село, щоб помагати матері.

1944-го, коли Іванові виповнилося 19-ть, він разом із сотнею односельців пішов до лав Української повстанської армії, де отримав псевдо Лісовий. Упродовж року цей загін УПА боровся із совєтськими окупантами на території Камінь-Каширського та Ратнівського районів. А Лісовий відповідав у підрозділі за господарську частину.

Втім сили окупаційної армії та повстанців були неспіввимірні. У грудні 1945-го боївку, в якій із побратимами переховувався Іван Гончарук, московитські шакали розбили. Радянська влада звинуватила 20-річного Івана в тому, що ухилявся від служби в Червоній армії, був членом УПА та перебував на варті під час нападу на місцевого агента КДБ і його дружину. Хлопця, який нікого не вбив і ніякого зла не заподіяв, засудили до смертної кари, а потім замінили її на 20 років каторги.

Донос у КДБ написав сусід

Аж за 12000 км – на колиму – відправили 20-річного Івана. Десять років відпрацював він у магаданських таборах. А після смерті Сталіна, коли почали переглядати вироки політичних в’язнів, волинянин вийшов на свободу. Це було в серпні 1956-го.

Оскільки повертатися на рідну землю політв’язням заборонялося, то Іван там же, в магаданській області, оселився, одружився з Ганною, яка була родом із Сумщини. В пари народилися син і донька. А 1975-го, як тільки отримали дозвіл від кремлівської влади, Іван із Ганною та дітьми переїхали до України та оселилися в Харківській1 області, де завдяки Ганниним батькам придбала хату.

Але події 1986-го розділили життя сім’ї на «до» та «після».

Того року влітку Іван Гончарук, уже будучи пенсіонером, приїхав на Волинь провідати в Грудках могилу сестри Домни, яка померла десятьма роками раніше. Вшанував пам’ять, повернувся на Харківщину. А восени того ж року управління КДБ Волинської області розпочало нове розслідування проти Івана Гончарука.

Історикиня Леся Бондарук навіть відшукала архівні матеріали, відповідно до яких, у червні 1987-го майор КДБ В. М. Приступа висунув колишньому повстанцеві обвинувачення в тому, що Гончарук «...перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА Організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу».

Так само відшукала Леся Бондарук, із чиєї подачі кадебісти взялися за колишнього вояка УПА. В архівних матеріалах збереглася заява від жителя Каменя-Каширського Миколи Найдича на жителя Харківщини Івана Гончарука, що той під час війни (мається на увазі Другої світової) вчиняв злочини проти радянської влади.

Для чого Микола Найдич написав той донос на земляка? Бо в селі Грудках мав земельну ділянку, хотів її розширити за рахунок землі, яка належала сестрі Івана Гончарука, Домні, але навіть після смерті Домни не міг свого добитися. От і знайшов «товаріщ»  Найдич спосіб «прибрати перешкоду».

Майно арештували, а самого пенсіонера розстріляли

Оскільки Іван Гончарук уже відбув десять років каторги, а вдруге карати за той самий злочин законом не передбачено, то в червні 1987-го президія Волинського обласного суду скасувала вирок повстанцеві, винесений 1946 року. Це дало право вже у липні 1987-го заарештувати Івана Савича, знову (як і 40 років тому) влаштовувати йому восьмигодинні допити (спочатку на Харківщині, згодом – у Луцьку).

Аби притягнути колишнього повстанця до кримінальної відповідальності, було піднято томи справ 40-річної давності, опитано дітей колишніх радянських активістів. І ці діти (яким у 1945-му було по вісім-десять років) нібито підтвердили, що 63-річний Іван Гончарук – це той самий 20-річний парубок, який був причетний до вбивства їхніх батьків. Уявляєте: судді сталінських часів не знайшли ніяких доказів того, що Іван Гончарук скоїв бодай одне вбивство чи пограбування, а слідчі й судді часів горбачовської відлиги знайшли докази аж через 40 літ! І це при тому, що під час судового слухання свідки неодноразово повторювали: на власні очі нічого не бачили, інформацію отримали з уст уже покійних матерів, а ті – з чуток сусідів. Тобто самі свідки визнавали: вони не впевнені у винуватості Гончарука.

Однак волинські служителі Феміди визнали Івана Гончарука винним за 40 епізодами. У жовтні 1987-го навіть влаштували в Камені-Каширському відкритий судовий процес, що тривав тиждень. Аби створити картинку, як «радянські люди ненавидять бандерівця», волинські кадебісти позганяли жителів сіл, щоб ті вимагали засудити й розстріляти «бандита».

На суді Іван Гончарук сказав, що на його совісті нема убивств і що перед людьми він чистий. Але 19 жовтня 1987 року в Луцьку суддя Борис Плахтій та народні засідателі Б. Панчук і Г. Артеменко підписали Івану Савичу смертний вирок.

Рідні до останнього сподівалися, що Івана, якого тримали в камері смертників Луцького СІЗО, не розстріляють. Але клопотання в помилуванні було відхилене.

29 червня 1989-го було описано будинок Гончаруків на Харківщині, арештовано все майно сім’ї. А 12 липня в Києві Івана Гончарука розстріляли. Він став останнім серед повстанців, кого радянська каральна машина вбила за те, що не хотів приєднання України до СРСР.

Іван Гончарук був реабілітований 2021 року. 2024-го в Камені-Каширському з’явилася вулиця імені Івана Гончарука. А справу повстанця, який боровся за незалежність України, сьогодні продовжують уже наші брати, сини, внуки. І так само віддають свої життя, щоб звільнити нас із вами від московитського рабства.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.