Чому московія так боїться української мови і до чого тут церква?

Своя мова, своя віра та власне військо – це основа основ кожної нації. Забери один із трьох стовпів – і два інші захитаються. Забери два – і рухне все. Ми, українці, прекрасно це розуміємо.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Розуміє, на жаль, і московія. А тому впродовж віків вона, щоб підім’яти під себе Україну, ламала стовпи нашої нації – мову, церкву, військо. І продовжує ламати дотепер: армію знищує фізично, а мову та церкву зросійщує. Причому робить це підло й підступно.

Хоча всім відомо, що священники московського патріархату підпорядковані російській православній церкві, втім москва вводить українців в оману і свою філію рпц називає українською православною церквою. А підпорядковані рпц священники проводять в українських храмах літургії зросійщеною мовою, називаючи її церковнослов’янською та «спільною для трьох братніх народів».

Про те, що українська мова існувала ще до появи москви, кацапи віками намагалися приховати. Для того нищили старовинні документи і переписували їх, змінюючи не лише мову, а й зміст. Що не могли знищити – вивозили до московії.

Але, всупереч усім намаганням кремля, Україна має докази багатовікового існування своєї мови. Яких саме – у проєкті «Історична Свобода» розповів Дмитрові Шурхалу Віктор Мойсієнко – доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, а нині – молодший лейтенант ЗСУ.

Як розмовляли в Києві 1000 років тому

– У нашій історії збереглося багато писемних текстів, які засвідчують мовну присутність українців, щонайменше, від середини 11 століття. Це були і тексти церковнослов’янської мови української редакції, і світські тексти – написи на предметах і стінах церков, які дають картину того, як говорили русини-українці. На стінах храму Софії Київської, наприклад, збереглося  графіті 12 століття. «О, горе тобі, Андрониче, ох тобі, небоже! Чому єсі  зло своє створіл, то не відає нікто же». Або: «Мати, не хотячи дитича, біжа геть1. Бог, не хотя чоловіка, бідами кажет». Тобто за 900 років розмовна мова українців майже не змінилася!

А от мова, якою писалися книги (вони були переважно релігійного змісту), дещо відрізнялася від мови живого спілкування людей тієї доби, зауважує Віктор Мойсієнко:

– Тексти церковнослов’янські потрапили на наші землі від запровадження християнства (хрещення України-Русі відбулося, нагадаю, 988 року, тобто в 10 ст., – ред.). І від середини 11 століття церковнослов’янські тексти з болгарської редакції, сербської, моравської переписувалися в Києві писцями, які працювали при князі, при лаврі. Таким чином створювалися книги, що вже мали оту першу українська рукописну норму, яка потім пішла на всю Русь. Скажімо, в «Ізборнику Святослава» (це 1076 рік!) писець використовує зрозумілі нам словосполучення: «образ протягся», «в праздник вербний» (тобто у Вербну неділю), «од гори до долу». Відтак ми маємо тексти церковнослов’янської мови, але вже в українській редакції.

А от московська редакція церковнослов’янських1 текстів почала з’являтися аж через 300 років. Бо, коли Київ уже був культурним центром Європи, на місці москви жаби квакали. московити це, звісно, заперечують і, щоб якось «примазатися» до історії України-Русі (назву Русь вони також у нас украли), то наші літописи й мову почали називати «давньоруськими». В такий же спосіб, до речі, московити привласнили собі історію і Смоленщини, і Новгородщини: завоювали території цих колись незалежних держав, знищили мову та історію, і тепер у цих областях рф ніхто й не збирається боротися за незалежність.

– Новгородські берестяні грамоти, датовані 11 – 14 століттями, – це величезна біда для російських учених. Коли російський академік Андрій Залізняк глибоко вивчив новгородську писемність, то дійшов висновку: якби московія не завоювала Новгородської республіки, то це була би окрема мова і окремий народ, як білоруси й українці, – каже Віктор Мойсієнко. – Та сама ситуація зі Смоленськом: до московії він ніякого стосунку не має. Це білорусь. А от чи була до 14 століття окрема слов’янська мова на теренах московії – важко сказати. Тому що писемних джерел про це немає.

Тобто маємо ще один приклад того, коли державу позбавити її історії та мови, через це люди перестали розуміти свою окремішність, перетворилися на безмовних рабів імперії, а їхні землі перетворилися на сировинний придаток для імперської влади.

Щоб відвоювати Україну, треба очиститися від усього російського

Втім Україна зберегла свою національну окремішність. Адже, попри всі спроби російських правителів знищити українську мову, ми віками спілкувалися рідною мовою, про що Віктор Мойсієнко видав ціле дослідження «Проста мова» в Україні та білорусі в ХVІ столітті». А мову білоруську він дослідив паралельно з українською, бо колись наші землі були об’єднані в єдину потужну державу – Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське, яке існувало з 13 по 18 ст.

– «Проста мова» – це та, якою послуговувалися на той час наші предки: русини-українці й русини1-білоруси, які опинилися волею долі у Великому князівстві Литовському та Руському. Свою мову вони називали «бесіда руська», «діалект домашній», «проста мова». А тогочасну церковнослов’янську мову називали «язик словенський» – його призначення було – для церковного вжитку, – пояснює науковець. – «Проста мова» збереглася в тодішніх метриках, князівських грамотах, тогочасній поезії – як-от «Духовному заповіті» Василя Загоровського, в якому автор після турецького полону написав нащадкам-українцям заклик виховувати дітей так, аби ті не цуралися рідної руської мови.

Цей «Духовний заповіт» був написаний іще в 16 ст. Але якби нащадки-українці виконали його і якби в Україні люди спілкувалися виключно рідною мовою, то хтозна, чи пішла би нині росія в енний раз завойовувати зброєю наші землі.

– Якщо активна фаза цієї війни припиниться, призупиниться або завершиться нашою перемогою, то після цього почнеться величезна війна за культуру, за мову, за донесення історичної правди, що московія – це не Русь, – пояснює Віктор Мойсієнко.

Звісно, дуже багато часу знадобиться науковцям московії, щоб дослідити свою справжню минувшину й переконатися, що історія «государства російського» – це суцільна фальш і тотальна крадіжка, якими прикривалося безперервне й дуже жорстоке загарбання московією сусідніх націй і народностей.

А поки це станеться, нам, українцям, треба доносити своїм громадянам: сильна армія – це добре, але без утвердження власних віри та мови держава не буде справді незалежною. Наші віра та церква мають обрубати будь-які зв’язки з церквою окупантів, наші храми повинні підпорядковуватися лише Україні, і звучати в церквах та поза ними має українська мова. Бо інакше нам не здобути Перемоги…

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.