«Якщо життя продовжується після смерті, то побачимось»
Після загибелі парамедикині Ірини Чеки її справу на фронті вирішив продовжити журналіст із Литви.
26-й день народження Ірина Чека Цибух зустріла у… труні. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Своє таке ще молоде життя журналістка й медикиня віддала за те, аби врятувати життя сотням бійців на передовій, аби зберегти Україну.
Урятувала життя сотням бійців на передовій
На світ Божий Ірина з’явилася 1 червня 1998-го. У Львові зростала. У Львові здобула вищу освіту. В 19 років стала журналісткою «Суспільного».
Там, як розповіли колеги, вона працювала з філіями, готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою. Поза роботою брала участь в освітніх проєктах, де розвивала критичне мислення та медіаграмотність дітей у школах.
Повномасштабне вторгнення застало Ірину Цибух на сході України. Адже 22 і 23 лютого 2022-го Ірина в Покровську і Краматорську представляла свій документальний фільм про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії. 24 лютого презентація стрічки мала відбутися в Сіверськодонецьку, а наступного дня – в Києві. Але домівки героїв цього фільму опинились у російській окупації, а Ірина повернулася до лав добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», в лавах якого ще з 2014-го евакуйовувала поранених із поля бою та надавала домедичну допомогу.
Улітку 2022-го в інтерв’ю журналу «ELLE Україна» Ірина розповідала про себе: «Я така ж молода дівчина, як будь-яка у Франції чи в Іспанії. Ми відрізняємося тільки тим, що на нашому кордоні тоталітарний режим, котрий напав на країну, яку я дуже люблю. Мені подобається подорожувати, але жити я хочу тут. І тому я захищаю свою країну, тому й готова померти, щоб мати волю у своїй країні».
Ризикуючи власним життям, Чека врятувала на фронті сотні бійців. За це в листопаді 2023-го отримала відзнаку від Президента України – орден «За заслуги» III ступеня.
В одній із розмов Ірина, розповідаючи про свої мрії, казала: «Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори... але війну закінчити найважливіше».
«Нема Чеки – тепер буду я»
Але ні Перемоги, ні свого професійного свята – Дня журналіста, який щороку припадає на 6 червня, – Ірина вже не зустріла: загинула 29 травня на Харківському напрямку. Натомість її справу підхопив колега з Литви – журналіст Міндаугас Йонушас.
Він не знав Ірини Цибух особисто. Лише був із нею друзями у фейсбуці. Проте звістка про загибель Чеки стала для Міндаугаса таким потрясінням, що він вирішив продовжити справу загиблої колеги. І про це на своїй сторінці у фейсбуці написав: «Я теж, як Чека, хотів би створити сім’ю, завести дітей, облаштувати дім та вирощувати помідори. Для мене це було б символічним нагадуванням про цю відважну бойову медикиню, – сказав журналіст і приголомшив новиною. – Я вирішив стати медиком-добровольцем. Нема Чеки – тепер буду я. Смерть цієї Героїні спонукала мене до мобілізації. Я не романтизую фронт, а лише хочу спробувати зробити все, що мені під силу, щоб Україна жила».
…Перед 25-річчям, ніби передчуваючи свою смерть, Ірина написала прощальний лист. І на похороні дівчини брат Юрій зачитав її останні слова, адресовані нам, живим:
«Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час, і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте часу на страждання, живіть далі. Сьогодні і навіки мені все одно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. (…) Я померла.
Сьогодні все позаду, моє життя закінчилось, і мені важливо було пройти його гідно: бути чесною, доброю, люблячою людиною. Дякую кожному, хто любив і підтримував мене. Не сумуйте за мною, життя дуже коротке. Якщо воно продовжується після смерті, то побачимось. Будьте гідними подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!
Цілую, ваша».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.