У 100 років вирощує квіти, щоб ці букети дарувати військовим на честь Перемоги
Нещодавно в оселі Парасковії Магас було велелюдно. Адже господиня відзначила день народження, і виповнилося їй 100 років! Тож привітати прийшли рідні, сусіди, представники місцевої влади.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
– Я народилася в багатодітній сім’ї набожних, працьовитих селян, – розповідає іменинниця із села Королівка Коломийського району Івано-Франківщини. – З сестер я була найстаршою, тому змалку мама привчала до різної роботи. Через це я закінчила лише три класи: вмію читати, рахувати, писати. Звісно, хотіла вчитися далі, та не було можливості. Бо треба було допомагати батькам. Я наймалася до заможних односельчан: пасла їм худобу, няньчила дітей, виконувала іншу роботу. У Другу світову мене і ще дівчат із нашого села хотіли забрати до Німеччини – на примусові роботи на заводах та приватних господарствах. Та я втекла і зі Львова пішки, ховаючись, йшла додому. І тоді ще й переховувалася сім місяців.
Опісля Парасковія допомагала воякам УПА. А після війни влаштувалася на цегельний завод в Коломиї, де трудилася до пенсії. Складала на вагонетки сиру цеглу, а тоді допомагала тягнути її до печі. Там і познайомилася з Миколою – хлопцем, який припав до душі. Почуття було взаємним, тож закохані скоро одружилися. Незабаром в подружжя народився син Іван. На жаль, Микола трагічно загинув до народження доньки Наталії.
– Важко то було мені пережити, та є діти, і треба було жити, трудитися, ставити їх на ноги, – гірко зітхає бабуся. – А згодом ще одна біда прийшла до хати – на будівництві впав мій син. Травмувався і поки довезли до шпиталю, то обірвався тромб. Мені наче сонце померкло тоді. Сильно мене підкосила його смерть. Та розуміла, що є донька, онуки, то мушу жити, допомагати їм, підтримувати. Онуки і досі згадують, як я розповідала їм казочки, навчала молитися і покладатися на Бога, помагати людям.
– Мама мені дуже допомагала, – каже Наталія Гаврилюк, донька іменинниці. – І в побуті, і особливо – з дітьми. А коли вийшла на пенсію, то почала з іншими ґаздинями готувати їжу для будівельників, які зводили в нашому селі храм. Також багато вишивала для церкви, була хористкою сільського хору. Пригадую, коли Україна тільки-но здобула незалежність, то цей хор їздив до Києва і співали, зокрема, пісню «Ой у лузі червона калина». Її, до речі, тоді сприймали доволі неоднозначно.
У 100 років бабуся має гарну пам'ять, раненько встає і рано лягає спати, віддає перевагу простим і смачним стравам. Особливо любить кулешу з сиром, макарони та рис на молоці. Після повномасштабного вторгнення старенька так перейнялася цим, що схопило серце. Та лікарі повернули їй здоров’я.
– Новини з війни вона сприймає дуже важко, плаче, коли чує про загибель захисників, – каже донька. – Вона дуже багато молиться за військових, полонених, зниклих безвісти. За тих, хто вже на небесах. На обійсті вона вирощує багато квітів. Каже, що мріє з букетами зустріти наших захисників, які виборють Перемогу.
Тим часом сама іменинниця про свій секрет довголіття каже: то все завдяки Богу, який дав їй велику родину: п’ятеро онуків, десять правнуків і троє праправнуків.
– Я пережила голодні 1932, 1946 роки, Другу світову війну, втрату дорогих для мене людей. Бачила багато і погано, і хорошого, – каже вона. – А нині на світі мене тримають любов і віра усіх нас в Перемогу.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.