Ногу відрізали іржавою пилкою, а кров перелили шприцом із банки

Влучний гумор Владислава Жайворонка відразу видає, що боєць з Одеси. Псевдо Вікіпедія він отримав, бо на всі запитання має відповіді. Але в те, що пережив захисник, важко навіть повірити, не те, що жартувати з цього.

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Четверо поранених бійців проти 40 рашистів

Родом Владислав із містечка Берислав, що на Херсонщині. Із 16 років жив в Одесі. У політехнічному університеті здобув фах радіотехніка. І це допомогло Владу, коли пройшов відбір до полку «Азов», опанувати рідкісну шість років тому спеціальність оператора  дронів.

«Я пройшов військовий вишкіл, бо не хотів загинути, як худоба на забої. Хотів мати зброю, навички і місце серед найкращих українських військових. Так і сталося: «Азов», Маріуполь, взвод розвідки. Що може бути краще?» – риторично запитував боєць під час розмови зі Сніжаною Божок для «Вечірнього Києва».

Аби потрапити до «Азову», Влад пройшов серйозну підготовку. «На моєму курсі один хлопець заробив грижу і поїхав додому. В іншого під час бігу стався інфаркт. Тобто навантаження не для слабких», – зауважив Влад. Але саме така підготовка стала безцінною від початку великої війни.

«Моє бойове хрещення було 2019-го в районі Світлодарської Дуги. А перше бойове поранення – на шостий день повномасштабного вторгнення. Тоді між Маріуполем і Широкиним ми висунулися допомогти підрозділу морської піхоти і потрапили в засідку, – продовжив Влад. –  Ми розуміли: найімовірніше, загинемо. Але навіть якщо так, то заберемо із собою якнайбільше окупантів. Тому я, коли отримав кулю в плече, продовжував стріляти. Ворог почав втрачати своїх бійців. Вони залягли і кричали, що їм потрібна підмога. А ми не могли зрозуміти навіщо: їх же там десь сорок, а нас четверо і всі поранені. Поки вони чекали на поповнення та евакуювали своїх загиблих і поранених, ми відповзли й полями вийшли з оточення.

Через поранення плеча Влад певний час не міг виконувати свої прямі обов’язки. Тому став бойовим медиком. Адже поранених українських бійців на «Азовсталі» було дуже багато.

«У супротивника були авіація, кораблі, абсолютна перевага в повітрі разом із засобами розвідки. Над усіма бункерами, де було хоч якесь зосередження наших людей, 24/7 висіли ворожі коптери, БПЛА, всі входи й виходи вони закидали боєприпасами. Але попри це, ми достойно тримали оборону 86 днів», – згадує Влад один із прикладів мужності українських воїнів.

Хірурги «Азовсталі» – це просто боги!

Але 15 травня, якраз за день до команди скласти зброю та вийти з «Азовсталі», Влад отримав надважке поранення – мінус ліва нога і мінус око.

«Моє тіло збиралися класти в пакет. Бо мій пульс уже не дуже прощупувався і таким «важким» не було сенсу займатися, якщо є ті, кого врятувати є всі шанси. Це нормальний підхід – відповідно до протоколів, – пояснює Влад. – Проте анестезіологиня Ніна і психологиня Настя не дали мене покласти до 200-х. Ніна хвилин 40 допитувалася в мене, майже несвідомого, групу і резус крові, а Настя бігала питала, хто може стати донором Жайворонка».

Кілька хлопців стали в чергу. У них взяли кров. Перемішали її в банці і шприцом залили Владу (виявляється, так теж працює!). А потім у повній антисанітарії, в пилюці від штукатурки, яка сипалася під час обстрілів, Жайворонку взялися ампутувати поранену ногу.

– Я в хірурга пізніше спитав, чи правда, що кістку на нозі вони мені пиляли ржавою радянською пилкою. Лікар зніяковів: «Я її, – каже, – спиртом протер». Я все одно не повірив. Думав, жартує. Але потім мені показали фото цієї пили з червоною ручкою, синю ліску, якою мені накладали шви. Але, якщо чесно, лікар зробив неймовірну роботу в тих умовах і з такими підручними засобами. Хірурги «Азовсталі» – це просто боги!

Уже згодом Жайворонку зізналися: навіть медики не вірили, що він виживе. Бо за всіма законами медицини він мав померти. Та Вікіпедія дивом тримався. І витримав!

Повернувся з полону і далі працює на перемогу

Після того, як захисники Маріуполя склали зброю, легших поранених окупанти повезли до Оленівки, а найважчих – до лікарні Донецька. За майже два місяці Влад там не отримував нормального лікування. Попри важкі поранення й ампутовану ногу, йому дали антибіотик лише на шостий день. А перед тим допитували й чекали, коли він сам помре. Боєць дивом не осліп на два ока. Адже мав дуже серйозні поранення.

Про Женевські конвенції та Червоний Хрест не було й мови. Тому боєць не розуміє, навіщо фінансувати організацію, яка абсолютно нічим не допомагає.

Але, попри всі випробування, Владислав Жайворонок повернувся з полону, працює в Департаменті молоді і спорту міста Києва. Він активний учасник акцій у підтримку військовополонених, міжнародних самітів і конференцій.

«Я працюю в підрозділі міської ради, який допомагає займатися спортом особам з інвалідністю, які постраждали внаслідок бойових дій. Ми допомагаємо реалізуватися ветеранам з інвалідністю, досягати нових перемог, але вже у спорті. Це те, що я роблю як ветеран, – розповідає Влад,  але наголошує:  – У полоні досі лишаються 700 азовців. Серед них багато моїх близьких друзів-побратимів. Я їх чекаю понад усе. Чим іще займаюся, не можу поки розповісти. Фізично я списаний, але й надалі працюю на перемогу».

Ніна Грицюк

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.