Проблеми підлітків: як їх вирішити батькам,- психотерапевт Ірина Вознюк

Лікар-психотерапевт вищої категорії, психіатр, психоаналітик, дійсний член Українського союзу психотерапевтів Ірина Вознюк розповіла, що робити батькам, які вважають, що з їхніми дітьми-підлітками щось негаразд.

 «За останній період у мене було досить багато запитів щодо сімейної терапії, зокрема, люди зверталися щодо проблем з дітьми-підлітками.

Найперше, що хочу сказати, що сімейні стосунки,  стосунки зі своїми дітьми в достатній мірі залежить від стану в країні, від соціальних змін, від того, що зараз війна в нашій Україні, від якихось соціокультурних ситуації і трансформацій.  Можу сказати,  що вони змінилися кардинально за останні 10-15 років,  так само, як відбулася зміна та перегляд духовних цінностей , переглядів ідеалів, відбулося певне розшарування суспільства -  від усіх цих факторів залежить ситуація в сім'ї.

Щодо запитів до мене, як спеціаліста, конкретніше, то багато було звернень,  що «дитина апатична»,  «дитина тривожна», «дитина немає ніякої цілі»,  «дитина розгублена»,  «дитина депресивна», «дитина нічого не хоче, замикається вдома,  дуже кволо підтримує  соціальні  зв'язки»,  «в дитини уявлення про себе дифузні, розмиті, плаваючі»,  «в дитини немає концепту подальшого життя»,  «дитина продовжує навчатися в школі,  але тільки через те, що так потрібно,  що вона це робить з першого класу» тощо.

Взагалі підлітковий вік  - це особливий вік,  перші кроки дорослішання, і  у підлітків починає виникати дуже багато питань ,  дистанційних,  екзистенційних,  про сенс  життя, як такого.  Хоча, насправді, це нормальні питання, які спрямовані на спробу  знайти себе в цьому житті, зрозуміти,  для чого ти в цьому житті тощо. У  підлітковому віці особливо гострою і дуже актуальною є   ідентифікація дитини, і  ця  ідентифікація є багатоплановою.  

Підлітковий вік - це надкатегоричність, перебування у полярному стані, немає сірого, все лише чорне і біле.

Насправді дитина шукає і має знайти свої береги, тому вона вибирає категорично, критичність змушує її бути на спалаху всіх емоцій, їй не потрібно нічого посередині. У цей час підлітки втрачають авторитети, щоб дитина стала критично мислячих - вона має почати сумніватися, отримати інший досвід - має мати соціальний мозок. Вона має думати своєю пам’яттю, своєю історією, своїми висновками, а не залишатися такими «мамійчиками» або татусевою донечкою.

Ось, для прикладу, серед актуальних проблем у сім'ї велике місце займає ситуація, що в нашій країні війна,  і багато дітей поїхали за кордон навчатись. Відтак батьки почали спостерігати  підвищення у них агресивності, тривожності.  Такі діти бувають дуже апатичні,  не бажають спілкуватися, коли батьки телефонують до них,  вони часто відмовляються включати камеру для відеозв'язку,  також може спостерігатися підвищена патріотичність.

А все це говорить про ту саму ідентифікацію дитини, яка до війни розуміла, що вона є членом певної соціальної групи,  є членом сім'ї,  в неї є батьки,  можливо брати та сестри, вона є громадянином України. А  коли дітей вивозять за кордон, то  їх ніби з коренем виривають з природного середовища. І тоді спрацьовує єдина ідентифікація, що вони українці.  Це доводить, що для дитини дуже важлива ідентифікація. Якщо підліток може ідентифікувати себе,  то у нього зростає  соціальна довіра,  впевненість , активність,  самостійність,  відповідальність,  у нього є досить конкретне уявлення про те, що далі були з нею в її житті.

А зараз  дуже часто  спостерігається така ситуація, коли підліткова ідентифікація розмита, тобто,  діти не розуміють, хто вони, для чого вони. І тоді батьки спостерігають у них ту сам дивну, незрозумілу поведінку, через яку  звертаються до мене із запитами.  Хочу наголосити,  що коли батьки приводять сина чи доньку  до мене на прийом,  говорячи,  що це проблема в дитині,  що вона виступає в родині певним «слабким місцем»,  і просять мене зайнятись тією дитиною, то  хочу донести до батьків, що це проблема не в дитині, а в загальній системі сім'ї.  

Хочу донести до батьків, що ваша  дитина не є «слабким місцем» в родині, що  часто діти перебувають в активному пошуку себе, їм дуже важко свої  внутрішні переживання якось генерувати,обробляти, опрацьовувати. А не знаходячи  підтримки у своїй родині,  і для того,  щоб бути почутим або  побаченим, у дитини починаються психосоматичні проблеми або поведінкові проблеми. Тож для того, аби  батькам зрозуміти,  що відбувається з їхньою дитиною,  потрібно починати розбиратися в загальному з родиною,  тому що в родинній системі дитина виступає своєрідним індикатором наявності внутрішніх сімейних проблем.

На жаль,  дуже мало сімей, які при наявності проблем з підлітками, починають розглядати ці проблеми в контексті сімейної системи,  і шукає шляхи,  як взагалі можна трансформувати цю систему, щоб дитина почувала себе комфортно, спокійно,  щоб була почутою і зрозумілою батьками. Наполягаю, що  найголовніше – це  разом знайти спосіб,  як можна щось змінити в сім'ї».

Що треба робити.  Поради батькам

Ваша щира підтримка  - не загальні слова, а

• посмішка,
• розуміюче, тепле слово
• привітність
• слова «тобі важко, але ти – класний», «я тобою милуюсь», «ти кожен день стаєш впевненішим, розумнішим»
• обійми та поцілунки, але «не загарбницьким шляхом»
• підтримка в тому, що ви дивитесь на дитину, як на найсмачнішу цукерку, але не торкається. Цукерка - не ваша власність.

Чи залежить наявність чи відсутність проблем з підлітками  від кількості дітей в сім'ї

Хочу сказати,  що це дуже індивідуально, але це має місце бути і має значення. Так,  бувають такі сім'ї, коли єдина дитина виростає з нормальною прив'язаністю, відчувається, що вона росла у ресурсних сімейних стосунках,  вона вміє побудувати діалог з людьми,  побудувати стабільні близькі стосунки з іншими, і можна за таку дитину бути спокійною батькам. А буває, що єдина дитина виростає досить великим егоїстом, або відчуває постійну самотність, не вміє спілкуватись.

Щодо сімей,  де багато дітей, то нерідко  спостерігається певна «порядковість», коли у старшої  дитини  модна ідентифікувати патернізацію, коли вона бере на себе обов'язки, роль,  модель дорослої людини.  Вона ніби є заступником мами або тата, і на  таку дитину покладається  дуже велика відповідальність.  Вона забуває,  що сама ще є дитиною,  яка потребує любові,  захисту і допомоги.

Якщо дитина бере на себе функцію дорослого, то  вона постійно підтримує батьків,  має величезну кількість обов'язків, а її   особисті переживання не вирішуються,  її почуття залишається ніби в стороні.  Таким чином , старша дитина ніби відмовляється від свого дитинства. І з часом  такі діти можуть бути досить депресивними,  мати  багато тривожних та депресивних розладів.  Такі діти позбавлені спонтанності,   сексуальності,  творчості тощо.

Щодо середніх дітей у багатодітній родині, то вони часто ніби самі по собі,  «на своїй хвилі», в своєму світі.  А ось молодші діти у таких сім’ях ростуть,  ніби під деревом з величезною кроною,  яка закриває їх від всіх проблем , але в той же час позбавляє їх самостійності.  Адже,  окрім батьків,  їхні брати і сестри виступають ніби няньками для такої дитини. Загалом  молодших дітей можна порівняти з тоненьким пагінцем  під деревом з величезною кроною. І ця крона не дає розвинути власне стебло, зміцнити  власний стержень, сформувати   власні навички і власні спроможності. В молодших дітей нерідко  спостерігаються трішки віддалені специфічні стосунки з реальністю.

Наскільки наявність у дитини власного куточка чи власної кімнати впливає на її сприйняття світу

Власний куток чи власна  кімната вчать з дитинства відчувати свої кордони,  свій простір,  берегти  його, цінувати.  Крім того,  така дитина вчиться поважати простір інших на рівні поваги, на рівні паритетних стосунків.  Дитина розуміє, що це  «моя кімната», що  вона за неї відповідає,  слідкує на порядком,  має можливість прикрасити  свій простір творчо, так, як вона це бачить.  Тобто, дитина формує свою відповідальність за цей простір.  Я спостерігала,  що такі діти,  якщо їм доводиться їхати кудись вчитись,  то вони себе чудово почувають у гуртожитках, вміють слідкувати за собою. Тобто,  наявність власної кімнати чи власного куточку означає для дитини вони самостійність та формує процес  нормального дорослішання.

Егоїзм батьків -  в чому він може виражатись

Батьківський егоїзм може виражатися в тому,  що дитина в такій сім'ї виступає певним клеєм або цементом , який скріплює стосунки між батьками. У таких сім’ях  пара – жінка та чоловік - не знає,  як вести себе один з одним,  коли в стосунках зникла любов, повага,  або вони трансформувалася в побутові стосунки.  І тоді дитина несвідомо обирає  своєю місією втримувати батьків в парі, в колі сім'ї.  Особливо гострою є ситуація,  коли діти вже є підлітками,  і вони вже готові рушити у своє життя, покинути «родинне гніздечко»,  їхати вчитися чи створювати власну сім'ю.  І тоді в парі чоловіка та жінки,  тобто батька та матері, починається деструкція,  відчувається підвищена тривожність. На тлі цього  дитина може,  не усвідомлюючи,  беручи на себе функцію зміцнення сім'ї, провокативно чи дивно поводитися,  або може починати хворіти. Тоді батьків це ніби поєднує, вони  починають займатися такою проблемною дитиною, або  разом лікувати її.  Така дитина не може вільно,  спонтанно,  опираючись на себе,  прислухаючись до себе,  піти з дому,  слідуючи своїм бажанням, Така  дитина продовжує топтатися на місці, пробуксовує, гальмує, обирає своєю внутрішньою історію зберігання пари батьків.

Народжу дитину «для себе» - це як

Така ситуація може спостерігатися, якщо  мама не може побудувати нормальних стосунків з батьком. Хоча, бувають випадки, коли  батько не може побудувати нормальних стосунків з мамою.  І тоді дитина стає єдиною людиною, яка точно буде любити маму чи тата.  Мама чи тато  усе роблять для того,  щоб дитина любила саме їх. Тоді  і спостерігається ця ситуація «народжу дитину «для себе», коли мама народжує дитину для того,  щоб ця дитина стала тією однією людиною,  яка буде її любити завжди.  Дитина у такій сім'ї змушена  давати цю любов,  її любов до батьків стає місією,  вона стає зобов’язаною  давати радість, щастя. Я навіть знаю такі ситуації,  коли  в родині  здебільшого мама навіть ревнує дитину до іграшок,  тобто,  вся увага дитини має бути сконцентрована саме на мамі.

І поведінка дитини стає залежною, їй важко адаптуватися у житті,  будь-які  почуття викликають у неї  страх. В дорослому житті їй дуже важко побудувати близькі стосунки і важко розуміти себе.

Чи є таке поняття як нарцисичні батьки

Це історія про те,  коли батько чи мамо говорять,  що «я хочу мати саме сина» або «я хочу мати саме доньку», «хочу мати доньку, як помічницю для себе»,  або «хочу мати сина як продовження роду»,  або «хочу мати доньку чи сина  - бізнесмена,  адвоката, лікаря».  І тоді дитині не дається можливість вибору, немає навіть ілюзії цього вибору.

Або історія про те, коли дітей народжують для того,  щоб відокремитись від  власних батьків,  тобто,  коли «дитина народжує дитину». І   потім ці діти мають займатися не собою, а виховання мами або тата.  Мають підтримувати та розуміти, що мама чи тато, які не пройшли повністю процес дорослішання, мають купу власних фантазії та бажань, коли  мамі чи татові особливо « не до дитини».

Також нарцисичні батьки  -  це коли батьки налаштовані на успіх дитини, і діти мають відповідати їхнім очікуванням.

Чому дітям буває нецікаво спілкуватися з батьками чи нецікаво вчитись

Знаєте,  в сучасному світі з’явилося таке поняття,   що батьки або вчителі мають бути цікавішими за Тік Ток. Діти зараз дуже часто живуть в оточенні яскравих фарб, картинок чи відео, які є короткими, швидкими. Вони не можуть зосередитися, читати великі тексти, не можуть сконцентруватись, висидіти цілий урок.  Також нерідко сучасні діти  прагнуть до отримання легких грошей,  обирають собі професію бути блогером. Батьки часто чують від них висловлювання, мовляв,  навіщо мені вчитися, якщо я можу грати в онлайн-покер і вигравати легко великі гроші. Або  я буду займатися NFT, і за це мені будуть платити. На жаль, такі мрії та фантазії насправді дуже відірвані від реальності.

Що таке ресурсні стосунки для дитини в сім'ї

Ресурсні стосунки в сім'ї - це  близькі стосунки,  без маніпуляції,  чітко вибудованої ієрархії.  Коли відсутня ситуація, що мама і тато - це влада.  Ресурсні стосунки  - це стосунки, побудовані на повазі та ніжності, коли вони партнерські між батьками та дітьми.  Коли в сім'ї батьки та діти можуть щиро обмінюватися своїми переживаннями, почуттями тощо.

Як визначити та зрозуміти, що все добре в сім'ї або що є проблеми

Насправді це досить легко визначити. Адже діти є дуже безпосередніми, емоційними, і вони самі можуть показати своєю поведінкою,  чи їм комфортно в стосунках, сім'ї.  Вони виступають своєрідним індикатором . Тому я би хотіла порадити батькам більше спілкуватися з своїми дітьми.

 Для прикладу,  коли дитина приходить зі школи, намагатися не просто запитати «Привіт,  як справи» та чути у відповідь: «Все нормально».  А виробляти в дитині потребу розповідати про усі новини в школі, про своїх друзів, про свої радості,  про свої невдачі, Виробляти  в дитині потребу спілкуватися з батьками, ділитись з батьками своїми переживаннями. Нерідко спілкуючись з підлітками,  я чула,  що багато хто не  може або не хоче розповідати своїм батькам  про свої внутрішні переживання.  А якщо діти не мають можливості показувати,  говорити про свої переживання,  вони починають їх якимось чином демонструвати. І часто ця демонстрація не є дуже позитивною. Адже  своєю поведінкою вони ніби кричать батькам «Зверніть на мене увагу!», «Я хочу поговорити!».   Або навіть кажуть батькам: «Заведи мене до психотерапевта». Натомість дитина повинна мати можливість і бажання спочатку обговорити свої проблеми з батьками, а вже потім, якщо є така потреба, то зі спеціалістом.

В той же час нерідко спостерігаються ситуації,  коли в сім'ї коли батьки не цікавляться переживаннями й думками дитини, а лишень її досягненнями дитини чи успіхами, її зовнішнім виглядом,  чи їм достатньо того, що дитина  жива-здорова.  Коли для батьків важлива лише «титульність» чи  «фасадність»  дитини.  Насправді не потрібно багато часу для того,аби дізнатися, що турбує вашу дитину,  для цього не потрібно влаштовувати кожного вечора сімейні посиденьки.  Але виділяти елементарний час для спілкування з дитиною -  це дуже важливо.  Це дає впевненість дитині,  що її чують,  що її розуміють, що батько чи мама,  так би мовити,  на її стороні . Зауважу, що коли дитина розповідає вам про свої переживання, ні в якому разі  не критикуйте її.

У чому можуть виражатися маніпуляції в сім'ї

Маніпуляціями в сім'ї,  крім іншого,  можуть вважатись стосунки, побудовані таким чином,  що хто сильніший -  той і правий.  Зазвичай, сильнішими виступають батьки. Так,  батько з мамою можуть демонструвати свою владу над дітьми,  і тоді діти ніби стають власністю батьків.  Вони повністю підконтрольні батькам,  і в цьому виражається навіть певна садистичність батьків.  Для дитини це означає втрату автономії,  втрату свободи.  Такі батьки не сприймають того факту,  що дитина рік за роком росте і стає дорослою,  що дитина повинна бути на рівних з батьками.  Коли така дитина виростає і навіть коли заводить свою власну сім'ю,  вона все одно залишається для батьків маленькою, її контролюють,  вказують що і як робити.  Всі свої дії навіть вже доросла людина узгоджує зі своїми батьками.

Дуже часто маніпуляції у сімейних стосунках базуються на почутті провини,  сорому,  тривоги.  Дитина повинна постійно дякувати батькам за будь-що,  вона не відчуває і не усвідомлює  свої власні бажання. А потім така дитина вчиться так само маніпулювати в класі,  соціумі, це стає її  способом комунікувати.

Дистанційне навчання – які є загрози для дитини

Вже кілька років в Україні багато дітей через карантин, війну, вчаться у режимі дистанційного навчання.  Це означає практично постійне перебування вдома,  мінімум спілкування з друзями та  однокласниками.

Звичайно,  це впливає на дітей, тому що діти є соціально залежні залежним від спілкування з однолітками.  Я б хотіла порадити батькам,  в таких умовах,  якщо дитина хоче спілкуватись з однолітками в соцмережах, не забороняти їй «Ти постійно сидиш в телефоні».  Можливо це для дитини єдина можливість спілкуватись з друзями.  З  другої сторони не потрібно наполягати,  щоб дитина кудись пішла гуляти з друзями,  підштовхуватись її до цього,  це має бути її власне бажання і власна потреба. Так, зараз війна,  і батьки відчувають тривогу за безпеку дитини.  Тому бувають різні ситуації, коли дитину буквально влаштовують на вулицю,  щоб вона йшла спілкуватися, а  вона може цього не хотіти.  Або навпаки,  її закривають вдома, тому що небезпечно.

Натомість багато людей наразі відчувають злість на ситуацію,  яка виражається в тому,  що,  незважаючи на війну, «ми будемо намагатися жити наповну»,  «ми будемо продовжувати нормальне життям». Дозволяють  дітям  продовжувати  ходити на секції, гуртки,  аби там вони мали  можливість спілкуватися.

 Якщо загалом говорити про поведінку дітей під час війни, то батькам дуже важливо супроводжувати дитину в цій складній ситуації, не кидати її. Адже діти відчувають більшу тривожність, ніж дорослі. Батькам важливо бути поруч з дитиною,  але розуміти,  що ні батько,  ні мама не замінять спілкування з однолітками.  І якщо між батьками і дітьми буде налагоджена система спілкування і підтримки,  тоді цей період дитина зможе пережити з меншими моральними втратами.

Профорієнтація – як допомогти дитині вибрати професію

Не дуже просте запитання про те, як допомогти дитині визначитись зі своїм «місцем під сонцем», своєю майбутньою професією.

По-перше, варто зрозуміти, чи дитина хоче бути банкіром чи лікарем, тому що це модно та престижно, чи їй дійсно подобаються ці професії. Можливо, в дитини є справді хист до математики, економіки, фінансів, і вона хоче стати банкіром, тому що в неї до цього лежить душа.

Так,  може бути і інша ситуація,  коли дитина свідомо обирає престижну професію,  незважаючи на свої внутрішні бажання або до цієї професії її під штовхають батьки. Я вже говорила про це -  в нашому суспільстві існує прес  успішності.

Хочу дати невелику пораду -  частіше згадуйте про те,  про що ви мріяли в дитинстві. Батьки, запитуйте  в дитини,  чи вона пам'ятає,  ким вона хотіла бути в дитинстві.  Тому що це дитяче бажання з роками трансформується під впливом різних обставин.  І тоді стане зрозумілим,  чи дитина обирає цю професію для того,  щоб підвищити власну значимість,  власну цінність,  чи це справді її бажанням.  

Але хоче наголосити батькам  -  дайте можливість дітям помилятися.  Пригадайте себе: багато  хто з нас  закінчив вищі навчальні заклади по одному напрямку,  за однією спеціальністю,  а потім,  усвідомлюючи свої власні бажання , перекваліфікувався зовсім на іншу спеціальність,  і відчував себе дуже щасливим у житті.

Тому дайте дітям моє живість йти своїм шляхом,  навіть якщо вони будуть допускати помилки.  Але це їхнє життя,  бо ніхто і ніколи не зможете прожити за дитину. Батьки, ви  можете підказувати, можете бути поруч,  але не жити за свою дитину її життя!

Записатись на консультацію до Ірини Вознюк можна:

за номером телефону

+38 (097) 009 18 91

Viber +38 (097) 009 18 91

Telegram +38 (097) 009 18 91

Пошта: voznyukip@gmail.com

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.