«Мобілізований лейтенант став схожим на хижака, що відчув запах крові…», - Герой України

Сергій Побережець – підполковник, командир одного з підрозділів зенітних ракетних військ Повітряного командування «ЦЕНТР», що діє на стратегічному напрямі. Лише за одну ніч спромігся збити 10 повітряних цілей ворога, зокрема крилатих ракет. Йому 45 років, з яких 27 віддав службі в армії і посиленню протиповітряної оборони України. Родом із Вінниччини. Виховує трьох дітей.

- Що відчули найперше, коли дізналися про подання до Золотої Зірки?

- Це було справді неочікувано. Коли командир сказав, що я представлений до такої високої нагороди, то здивувався і спитав: чому саме я? Бо є хлопці, які збили набагато більше цілей за цю війну.

Я не вірив до самого кінця. Як зрештою і мої близькі. Дочка розказала про це подружці, яка живе поруч. Та все ніяк не могла повірити, що Герой України отак просто живе у сусідньому будинку.

Але насправді, ми всі дуже задоволені: і я, і дружина з дітьми, і батьки.

- Звання Героя України Ви отримали фактично за одну бойову ніч?

- Так. За добу 10-го жовтня нам вдалося приземлити 10-ть ворожих цілей. І це велика заслуга моїх хлопців, зенітної ракетної обслуги, яка спрацювала на «відмінно». Тому це також і їх нагорода. Дуже злагоджений і професійний колектив. Хоча, зізнаюся, ще на початку року дехто з хлопців планував залишити лави підрозділу зенітних ракетних військ, чи навіть Збройних Сил. Думку змінила повномасштабна агресія і розуміння, що її спинити можемо лише ми самі.

За ці місяці ми відновили кілька зенітних ракетних комплексів. Навчилися правильно обирати оборонні позиції і визначати пріоритети. Один з яких – низькошвидкісні об’єкти на невеликих відстанях, які цілять у стратегічну чи військову інфраструктуру держави.

- Яким був найважчий момент для Вас у цій війні?

- Мабуть, 24 лютого. Тоді на нашу військову частину відбувся наліт рашистів. Я отримав наказ евакуювати особовий склад із казарм. Що і зробив невідкладно. І рівно за 5-ть хвилин прилетіли ракети. Якби ми не спрацювали на випередження, були б чималі жертви. Але нам вдалося вберегти людей і переламати цей емоційно складний момент.

- Хто сьогодні стає до бойових чергувань разом з Вами? Це переважно контрактники, чи мобілізовані, які опанували новий фах?

- Це військовослужбовці бойової обслуги, які кожен день сидять за цим штурвалом та індикаторами. Видивляються цілі. Хоча склад обслуги – це не лише контрактники. Вони складають основу, а мобілізовані їх ефективно доповнюють. Часто це люди, що служили у нас раніше, але не мали бойового досвіду.

Наприклад, наш офіцер-пуску, мобілізований лейтенант був в шоці, коли перший раз натискав кнопку запуску ракет на перехоплення. Але далі все пішло гаразд. Почав діяти, як хижак, який почув запах крові.

- Що сьогодні заважає українським силам ППО збивати більшість повітряних цілей ворога? Які є потреби?

- Дивіться, техніка, на якій ми працюємо – це розробка кінця 1970-х років. Я знайомий із сучасним озброєнням. Наприклад, комплексом IRIS-T. То у порівнянні – ми відстаємо років на 40… Там все просто до смішного. Навіть система пуску ракети вираховує вірогідність знищення повітряної цілі. Ми поки «виїжджаємо» на професіоналізмі обслуги.

Техніка стара, ламається. Звісно, є у нас фахівці, які її оперативно ремонтують. Докладає зусилля і управління бригади, щоб якнайшвидше техніка ставала до строю. Але, в першу чергу, це заслуга моїх інженерів. Вони роблять дива з металобрухту.

Тому, як не крути, нам потрібні новітні технології, нові протиповітряні і протиракетні комплекси. Практика показує, що офіцери Повітряних Сил здатні опанувати комплекси на кшталт IRIS-T за пару місяців. Це техніка 2014 року, а наші українські хлопці вже успішно виконують на ній бойові завдання.

Це як "Запорожець" і "Мерседес". Нічого і порівнювати… 

- Чи змінили, на вашу думку, хід війни іранські дрони-камікадзе?

- На початку, дещо так. Ми знайомилися з їх ТТХ ще до початку застосування в Україні. З відкритих джерел. Далі почали вивчати маршрути руху ворожих "літунів", наші помилки. Сьогодні вже добре знаємо цю техніку. Маємо всі можливості, щоб захоплювати її і збивати.

- Самі українці зараз дуже вболівають за Збройні Сили і, зокрема, війська ППО. Тому часто, з добрих переконань, викладають у соцмережі різні відео роботи ППО. Чому цього не варто робити?

- Дуже важливо не робити цього! Не знімати і не викладати в Інтернет: долетів чи не долетів ворожий об’єкт до цілі. Не важливо! Бо агресор теж відслідковує таку інформацію, і використовує її для коригування наступних атак. Не робіть ворогу подарунків. Якщо вас дійсно цікавить інформація про дрони чи ракети, беріть її з офіційних повідомлень. Наприклад, Генерального штабу чи Командування Повітряних Сил. Довіряйте офіційним джерелам!

- Агресор щодня тероризує і залякує нашу країну. Що би Ви побажали простим українцям, які сьогодні десь сумніваються, десь бояться? Чим надихнути?

- Я постійно перебуваю у "полях" і спілкуюся з людьми. Бачив, як після здійснення пусків наших зенітних ракетних підрозділів до них приходили прості люди і дякували за врятовані життя, за безпеку. Вони щиро висловлювали віру в ЗСУ. Я теж вірю у свої сили, власного колективу і Збройних Сил України загалом. Це ознака єдності нашого народу. Від перших днів нападу, коли вони почали самоорганізовувати блокпости, тероборону, харчування, і по сьогодні, коли народ підтримує військо. Навіть віддаючи останнє. Тому я переконаний: за таких умов Перемога буде за нами!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.