«У хліві – з паралізованою мамою і 2-річним сином-інвалідом». Як у Луцьку небайдужість влади змінює долю людей

Цих двох жінок познайомили бездомний кіт і велика біда. Тоді, вісім років тому, Ольга Мазепа шукала пухнастику господарів, а Світлана Задрейко якраз узяла цього кота для свого дворічного сина, що народився з атрофією головного мозку, тобто не чув, не розмовляв, не ходив.

Відтоді усе й почалося…

 

Батько покинув сім’ю і приходив лише по гроші з дитячої пенсії

– Коли я вперше переступила поріг Світланиної домівки, жахнулася: невже у ХХІ столітті можна жити в таких нелюдських умовах! Це ж приміщення навіть хлівом було важко назвати! – пригадує Ольга Мазепа знайомство із сім’єю Задрейків. Адже Світлана, її лежача мама і двоє дітей, старшому з яких було тоді чотири роки, а меншому два, проживали у напіврозваленій хатині.

– У кімнатці квадратів на десять зігнили стіни і підлога. Зі ржавих труб сочилася вода, яка взимку замерзала навіть усередині приміщення. У напівтемному кутку дні і ночі проводила прикута до ліжка жінка, яку впродовж 21 року треба було щодня помити, перевдягнути. І весь догляд за лежачою жінкою та хлопчиком із атрофією мозку ліг на Світлану, якій на момент нашого знайомства було всього 26 років, – продовжує Ольга Мазепа. – Коли я це побачила, тиждень не могла спокійно спати.

Але ж чим помогти?! Світлана не може заробити грошей, бо мусить постійно бути поруч із мамою та сином. Її чоловік (батько двох хлопчиків) постійно пиячить та ще й має наглість прийти вимагати: «Дай на цигарки 20 гривень із дитячої пенсії, бо то ж і моя дитина». Одне слово, жах!..

Ольга Мазепа кинулася до благодійників, депутатів. Багато хто співчував, але ніхто не брався помогти. Тож спочатку жінка взяла участь у конкурсі громадських ініціатив, яку щороку оголошує Луцька міська рада. Таким чином вдалося відремонтувати напівзогнилу веранду. Каналізацію в хату Задрейкам Ольга Степанівна провела власним коштом, щоб сім’я мала туалет і умивальник. Але потім нова проблема – завалився дах, і знову Світлана не знала, що робити.

– Врешті-решт я достукалася до Ігоря Поліщука, – розповідає Ольга Мазепа. – Світлані коштом міської ради таки придбали квартиру. Але сьогодні, коли цій мамі з її синочком вручали ключі від квартири, я попросила Ігоря Ігоровича підсобити ще й із ремонтом. Адже тих пару тисяч гривень дитячої пенсії, яку має Світлана, – то зовсім малі гроші, аби житло в новобудові довести до пуття та вмеблювати.

 

«Живемо семеро на 17 квадратах, тож спимо на підлозі»

15 квітня разом із Світланою Задрейко отримали квартиру і двоє лучан-афганців.

Микола Панкевич та Володимир Нагорнюк стояли на квартирній черзі з 1986 року. Микола Панкевич із дружиною, дорослою донькою, зятем і внуками туляться на 15 квадратних метрах комунальної кімнати, тобто кухню і санвузол родина ділить із мешканцями сусідніх кімнат. А Володимир Нагорнюк на 17 квадратних метрах проживає із дружиною, дорослими доньками та їхніми дітьми.

– В одній маленькій квартирці в нас семеро людей. Тому на кухню, у ванну, в туалет – графік. А щоб усім лягти спати, стелимо на підлозі, – зізнається дружина пана Володимира, Надія.

Розповідаючи про свої багаторічні поневіряння, подружжя Нагорнюків не стримує сліз. Каже, вже й не вірили, що коли-небудь їхні муки закінчаться. А тепер завдяки Луцькій міській раді та особисто Ігорю Поліщуку зможуть зустріти старість у новій просторій оселі.

 

На пенсію з інвалідності мусила ще й винаймати житло

Не сподівалася отримати однокімнатну квартиру і Наталія Свереда. Жінка з дитинства має інвалідність І групи, пересувається за допомогою двох милиць, крім того, змушена винаймати житло, платити за яке треба зі своєї і так мізерної пенсії.

– Коли я стала на квартирну чергу в Луцькій міській раді, багато моїх знайомих скептично казали: «І ти ще віриш, що в наш час тобі безплатно дадуть житло?» – пригадує Наталія Іванівна. – Довгий час я ходила по чиновницьких кабінетах. Побувала не в одного з наших міських голів. Всі слухали, але ніхто не помагав. А потім доля звела мене з Ігорем Поліщуком (на той час – депутатом Луцької міськради).

Ця людина перейнялася моєю проблемою. І от зараз, коли лучани обрали Ігоря Ігоровича міським головою, він не забув про мене. А сьогодні особисто вручив ключі від новенької квартири. Ви знаєте, – витирає сльози Наталія Свереда, – я така розчулена і така безмежно вдячна йому! Бо він подарував мені не просто квартиру, а віру на нове життя і щасливе майбутнє!

До слова, четверо лучан, які 15 квітня отримали довгождані квартири в новобудові, – це не виняток, а хороша традиція. Впродовж кількох останніх років на нове помешкання розжилися 13 сімей учасників АТО та бойових дій в Афганістані, ліквідатори аварії на ЧАЕС і родини, які опинилися в скрутних життєвих обставинах.

Окрім цього, 14 новеньких квартир були вручені в рамках міської програми забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Тож, вручаючи ключі від омріяних осель, Луцький міський голова Ігор Поліщук зазначив: «Ми працюємо і намагаємося робити максимум для того, аби ті люди, які заслужили житло, його отримали».

Оксана Бубенщикова

Фото автора та з сайту ЛМР

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.