Лучанин боротиметься за перемогу у співочому конкурсі «Голос країни»

Роман Вознюк ніколи не марив великою сценою, повними залами глядачів, упізнаваністю та славою. Проте все змінило кохання. Точніше – кохана дівчина, яка, попри всі відмовки хлопця, таки змусила його подати заявку на співочий проєкт «Голос країни».

Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Що з цього вийшло і з чого все починалося – в ексклюзивному інтерв’ю для газети «Твій вибір», яке Роман, між іншим, дає вперше у житті!

– Отож, почнемо з коротенького знайомства. Де і коли ти народився?

– Я народився в Луцьку 8 березня 1994 року.

– О, вітаємо з днем народження! А від кого тобі дістався талант до музики?

– У нашій родині, наскільки знаю, не було музикантів. Хіба що мама – вона гарно співає.

– А коли ти почав розвивати свої вокальні здібності?

– Ще у школі. Виступав на розважальних заходах на кшталт «Містер школи», «Наші таланти». У років 18-ть захотів навчитися грати на гітарі.

– Це щоб дівчатам подобатися?

– Та ні, для себе (усміхається, – авт.). То була моя мрія. Просто дуже люблю співати й сам собі акомпанувати. Не важливо, в якому жанрі. Адже часом виконую рок чи поп, часом регбі. По-всякому буває.

– Маєш кумира?

– Так, обожнюю канадського рок-співака Адама Гонтьє. Стати таким, як він, не зможу навіть тому, що в нас із ним різна манера виконання. Проте його вокал – це щось неймовірне!

– Твоя вища освіта дотична до музики?

– Ні, мої спеціальності – товарознавець і вихователь (хоча ніколи за фахом не працював). Маю досвід роботи в мережі супермаркетів. А потім випадково познайомився з людиною, яка запропонувала спробувати себе барбером.

– О, клас! Але музикою ти все одно продовжував займатися?

– Ну, так. Робив це для душі. Співав та грав у колі друзів, і просто на вулиці давав людям концерт, і виступав у різних закладах відпочинку Луцька.

– А хто спонукав піти на «Голос країни»? Чи це було самостійне рішення?

– Поштовх дала кохана дівчина. Бо я, коли чесно, скептично ставився до всяких талант-шоу. А вона побачила в інтернеті оголошення  – і до мене: «Давай, і ти пошлеш заявку». Я все відмахувався: потім-потім. І буквально в останні дні до завершення прийому заявок вона таки дотиснула мене. І послав організаторам програми відео, де виконую англомовну пісню.

– Вірив, що твоя заявка спрацює?

– Та не дуже. Тому й не думав про це. А потім бац – і повідомлення: «Ви пройшли. Чекаємо в Києві». Я читав, перечитував і не вірив своїм очам! Розповів дівчині, рідним, друзям – вони теж шоковані! (усміхається, – авт.). І часом мені здається, що вони радіють за мене навіть більше, ніж я сам за себе.

– Ми, глядачі, наразі бачимо поки що етап «сліпих прослуховувань». А коли насправді відбувався запис?

– На зйомки до Києва я їздив узимку. Це було дуже цікаво! Хоча перед камерами всі учасники шоу – конкуренти, проте насправді ми всі встигли подружитися. Атмосфера за кулісами була весела, драйвова. Ми жартували, підтримували одне одного. Одне слово, кльово…

– Ти припускав варіант, що ніхто з тренерів до тебе не повернеться?

– Я старався не думати про те, обернеться хтось до мене чи ні. Вирішив, що маю просто вийти, класно заспівати й таким чином заявити про себе. А далі вже – як складеться.

– Можливо, ти хотів потрапити саме до конкретного тренера?

– На «Голосі країни» всі тренери – зірки першої величини. Тому попрацювати з кожним було б за честь. Але я щиро радий, що опинився в команді того тренера, до якого потрапив.

– Хто став першим, кому ти розповів: «Я пройшов!»

– Звичайно, першій я зателефонував своїй дівчині. Бо, якби не вона, нічого б не сталося.

– Після телеефіру, який ми побачили в неділю на каналі «1+1», твоє життя змінилося?

– Ну, поки що разючих змін я не відчув. Знайомі, друзі радіють за мене, вболівають. Але такого, щоб мене впізнавали на вулиці, просили автограф чи спільне фото – такого ще не було.

– Ну, що ж: будемо вболівати за земляка!

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.