«Чув, як кулі летіли біля вуха. Молився», - спогади лучанина про Революцію Гідності

Лучанин Олександр Нечипорук – учасник Революції Гідності. Пригадує, що 7 років тому ніхто не міг подумати, що Євромайдан переросте у Революцію Гідності.

Своїми спогадами лучанин поділився із Суспільним.

Це був 2013 рік. Старшій його донці Юлі було три роки, а меншому сину півтора. Найменша донька народилась після подій Майдану. Олександр Нечипорук каже, що постійно приходив у центр Луцька на акції протесту, бо не погоджувався із політикою режиму Януковича та його відмовою від Угоди про асоціацію з ЄС. Він згадує: «Я ночами не спав, знав що я маю бути там».

У Київ поїхав після Водохреща, коли були перші смерті. Перший раз був два тижні. Захворів, поїхав додому лікуватися. 19 лютого знову повернувся до столиці.

Олександр Нечипорук розповідає: добре пам’ятає день 20 лютого 14-го року. Каже: не міг подумати, що дійде до людських жертв. У той день о пів на десяту на вулиці Інститутській, що у Києві, отримав вісім вогнепальних поранень. У ніготь попала частина металевої огорожі, яка влізла у кістку. У лікті пройшла куля від автомата Калашникова. Врятувала огорожа. Олександр припускає: «Певно снайпер цілився в серце, але промазав». Ще одна куля повністю розтрощила колінний суглоб. Потім від волонтерів дізнався, що у той час був найсильніший обстріл на Майдані. Пригадує, огорожа, якою прикривався, була, як друшляк. Чув, як кулі летіли біля вуха. Молився.

На майдані Олександр Нечипорук отримав 8 поранень. Далі було 4 операції за кордоном, реабілітація, відновлювався майже 6 років.

21 листопада, у День гідності та свободи, разом з родиною щороку чоловік приходить до фотостенда, що на Театральному майдані обласного центру, аби вшанувати пам’ять загиблих на Майдані та розповісти дітям історію учасником, якої був.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.