«Земельний» закон: хто скупить українські поля та що про це думають люди

По всій Україні нещодавно прокотилася хвиля протестів. Фермери та представники особистих селянських господарств вимагали скасувати дозвіл продавати українську землю. Бо інакше, мовляв, селяни залишаться без землі, а містяни – без їжі. Натомість, інша частина селян нарікала: толку їм і з тих паїв, якщо обробляти нема здоров'я, а продати нема як.

Із багатьох телеканалів, чиї власники – олігархи, нам постійно демонструють карту світу й нагадують: тільки у відсталих країнах досі діє заборона на продаж землі, а Україна ж, мовляв, не така, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір» .

Та й Президент Володимир Зеленський на численні звернення українців заспокоїв: «У моделі, яку пропонуємо ми з урядом, купувати чи продавати землю можуть тільки українські громадяни та українські компанії. Страшилки про китайців, арабів чи інопланетян, які вивезуть нашу землю вагонами, – маячня».

У когось поле простоює, а комусь мільйони приносить

Задля об'єктивності варто сказати: хоча землі сільськогосподарського призначення дотепер заборонено продавати, втім усі знають про існування корупційних схем. Вони полягають у тому, що взамін на хабар чиновники дозволяють потенційному покупцеві змінити цільове призначення землі. А коли вона втрачає своє сільськогосподарське призначення, то, як за помахом чарівної палички, опиняється в приватних руках. Причому – на цілком законних підставах.

Через відсутність ринку землі несправедливо низькою є й ціна на оренду земель. Люди мають паї, але не мають чи грошей, чи бажання, чи можливості працювати на ній і з думкою «Нащо буде дарма простоювати» здають в оренду місцевому фермеру чи великому агровиробнику. А той уже скільки хоче, стільки й платить людям. Комусь дає гроші, комусь – зерно чи борошно. А буває, що й узагалі користується «на халяву», і власники паїв мусять іти «до пана з поклоном», аби заплатив за користування не своєю землею.

У віддалених же селах узагалі може робитися ще хитріше: хтось із господарників домовиться із сільським головою, той «заплющить очі», і земля використовується «на дурняк». Хоча мала би приносити гроші в сільський бюджет, а гроші – йти на ремонт доріг чи школи, освітлення чи сільський клуб.

Тож сама собою напрошується думка, що зробити облік усіх земель в Україні потрібно. Дати людям можливість розпоряджатися своїм паєм треба. І щоб той пай не заростав бур'яном, а оброблявся господарниками – це теж необхідно. Але чому люди бунтують?

Проаналізуймо, яку саме модель пропонують нам президент, Кабінет Міністрів і Верховна Рада (остання вже один раз проголосувала за «земельний» закон, але, щоб він набув чинності, нардепи мають його ще раз підтримати).

Отож…

У чиїх руках буде?

На закиди, мовляв, агрохолдинги поскупляють по районах усю землю, найвища влада апелює: не всю! Відповідно до нового закону, в одні руки можна буде купити не більше ніж 15% землі в межах області та АР Крим і не більше від 0,5% – в межах України. Якщо віртуальні проценти перевести в реальні землі, то кожному з покупців можуть перепасти до 210 тисяч гектарів!!! Немало, погодьтеся.

Відповідно до закону, право на купівлю матимуть громади, держава, фізичні особи (простий господар) і юридичні особи (фірма, товариство тощо). І на останньому варто зауважити: купляти землю зможуть не лише українські компанії, а й ті, кінцевими власниками яких є іноземці (крім громадян РФ). І якщо така компанія вже зараз орендує землю, то саме вона отримає першочергове право на купівлю цих площ.

У відповідь на закиди, мовляв, українські господарники надто бідні, щоб купити землю, влада заспокоює: заклала 4,4 млрд грн у держбюджеті-2020 на погашення відсотків за кредитами, що їх селяни візьмуть на купівлю землі. Крім того, таку фінансову підтримку буде пропонувати саме дрібним фермерам і фізичним особам, котрі купуватимуть не більше від 500 га.

Однак досі не відомо, під які відсотки банк даватиме кредити на купівлю землі і яку частину відсотків погодиться компенсувати держава. Також під великим питанням, чи вимагатиме банк якісь гарантії чи заставу. Бо в багатьох фермерів немає фінансової звітності, аби довести, що він є платоспроможним позичальником.

Позитивними змінами називають розробники «земельного» закону мінімізацію корупційних складових. Зокрема, вони обіцяють ліквідувати Держгеокадастр. А якщо й залишиться якась його структура, то вона буде тільки реєструвати землю, а не розпоряджатися нею.

Крім того, новий закон передбачає скасувати чи обмежити дію дев?яти дозвільних процедур, серед яких – державна експертиза землевпорядної документації, погодження урядом продажу земельної ділянки, погодження у Верховній Раді зміни цільового призначення землі тощо. Також передбачається скасування безплатної приватизації землі (це право залишиться тільки за працівниками соціальної сфери села (лікарі, вчителі тощо) і за ветеранами війни).

Чи варто панікувати?

І що з приводу землі кажуть авторитетні люди?

«Якщо для іноземців відкрити ринок української землі, то тут навіть немає що коментувати. Населення сьогодні бідне. А якщо так – виникає питання: то хто ж тоді буде купувати землю?» – риторично запитує директор ТзОВ «П'ятидні», депутат Волинської обласної ради Валерій Діброва.

Такої ж думки і керівник СГПП «Рать» Віктор Шумський: «Українці ще не готові до відкриття ринку землі. Адже в нас досі не сформований механізм купівлі – продажу землі. А якщо чесно, то я взагалі заборонив би продавати землю чи змінювати її цільове призначення».

Голова Асоціації фермерів Волині Руслан Хомич вважає: перш ніж відкрити ринок землі, треба створити такі умови, за яких землю могли би придбати насамперед особисті селянські господарства, родинні ферми, а не агрохолдинги чи, тим паче, – іноземці.

«У країнах ЄС заборонено купувати землю тим, хто на ній НЕ живе. В Німеччині, Франції, Данії поля можуть придбати лише селяни, які проживають на цій території (в законі зазначається навіть радіус кілометражу). Натомість Україна ризикує наступити на ті ж граблі, що й колись Литва: закон про відкриття ринку землі в Литві набув чинності о 00.00, а за вісім годин уся литовська земля була куплена. На ранок вільних площ не лишилося!» – наводить приклад Руслан Хомич. А ще пропонує згадати злиденні 1990-ті. Кожен український працівник тоді отримав ваучер, який надавав йому право бути співвласником свого підприємства. Доведені до зубожіння люди майже задарма продавали свої ваучери, багатії поскупляли ці документи за копійки, і тепер вони олігархи, а ми з вами – злидні.

Чи не станеться те саме із землею?

А що каже народ

Група «Рейтинг» із 28 вересня до 1 жовтня 2019 року провела опитування двох тисяч українців і з'ясувала: лише 30% наших співвітчизників підтримують відкриття ринку землі, натомість 70% проти дозволу продавати українські землі. Ще більше люди обурені тим, що купувати наше багатство можуть іноземці (проти цього – 81% опитаних, за – лише 13%).

Людей, які взяли участь в опитуванні, найбільше лякає, що наша земля опиниться в руках іноземців (такі страхи в 41% респондентів), в 31% опитаних є побоювання, що власників паїв обдурять, за безцінь придбавши гектари. Ще 31% опитаних нарікає на недолуге земельне законодавство. А 23% респондентів припускають, що після відкриття ринку землі найкращі поля опиняться в руках олігархів.

Результати опитувань не можуть не радувати. Адже свідчать: ми, простий народ, не такі дурні, як комусь здається. І чудово розуміємо, як наше найбільше багатство багатії хочуть купити оптом і задурно. Розуміємо, а тому бунтуємо. Бо якщо в Конституції записано, що земля належить народу, то тільки народ і повинен вирішувати, кого на свою землю впускати, а кого гнати паршивою мітлою.

Побачивши спротив народу, урядовці їздять тепер регіонами України, записують побажання господарників, обіцяють врахувати всі зауваження, внести їх у «земельний» закон і тільки після того ще раз голосувати. Ну що ж: побачимо…

Оксана Бубенщикова

УВАГА! ПЕРЕДРУК ПУБЛІКАЦІЇ БЕЗ ДОЗВОЛУ РЕДАКЦІЇ ЗАБОРОНЕНИЙ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.