Чоловік представився 37-річній вчительці музики з Кривого Рогу лікарем-анестезіологом Дніпропетровського військового госпіталю, який рятував поранених у зоні АТО, і жінка віддала герою своє серце і... свої заощадження.
Співробітник секретного підрозділу СБУ, капітан далекого плавання, великий бізнесмен, тренер елітного спортивного клубу... Якими тільки статусами не завойовували шлюбні аферисти своїх жертв!
– Коли я почула, що мій новий знайомий, з яким познайомилася в Інтернеті, недавно повернувся з війни, відчула до нього величезну симпатію, – зізнається жителька Кривого Рогу Людмила. – Цей чоловік відразу ж видався мені гарнішим, добрішим, сміливішим.
Колишній чоловік Людмили при розлученні лишив їй 14 тисяч доларів, тож вона не бідувала.
– Мені повідомили, що мого колишнього чоловіка Льошу забирають в зону АТО, –згадує вона. – Я рвонулася з ним попрощатися. Потім сказала собі: «Люся, стоп! Це ж уже не твій чоловік». І... нікуди не поїхала. А через місяць і три дні його… вбили. Я приїхала на похорон до Кривого Рогу. Побачила його нову дружину. Мені сказали, що вона чекає дитину. А чекати повинна була я...
Згодом через Інтернет Людмила познайомилася із новим чоловіком, Георгієм.
«Я був там. Рятував поранених. Доводилося стріляти самому. Але ні про що мене не питай. Ніколи. Мені боляче про це згадувати», – розповів він їй про своє перебування в зоні АТО.
Роман закрутився зі страшною силою. Георгій сказав, що був розлучений, дванадцятирічний син і колишня дружина жили в Америці. Георгій пояснив, що раніше у нього була своя медична клініка, вона процвітала, але минулого року прийшла в занепад. І він пішов у госпіталь рядовим анестезіологом.
– Жора не запрошував мене в кафе, – розповіла Людмила. – Він завжди намагався поїсти в мене вдома, а коли ми заїжджали в супермаркет по продукти, купував до столу... пакет печива або кілограм яблук. Не більше. Я списувала це на його маленьку зарплату. Одного разу Георгій сказав, що в госпіталь привезли пораненого, у якого немає рідних, і весь медперсонал скидається йому на одяг і ліки. Я дістала з гаманця триста гривень і передала на потреби бійця. Незабаром з'явився інший хворий, якому «після лікування не було за що їхати додому». Я передала гроші і цій людині. Потім Жора взяв у мене гроші на каски і спальні мішки для бійців, які вилікувалися і знову йдуть воювати. Потім – на ремонт палат та операційної. Наступного разу – на новий бойлер для відділення. Коли він в черговий раз повідомив, що одному з бійців треба купити ноутбук та волонтери збирають гроші, я сказала: «Я сама завтра зайду до цього пораненого і віддам свій старий планшет». «Добре, – не змигнувши оком сказав коханий. – Завтра і приходь». Наступного дня сказав, що пораненого вже виписали.
Так Жора продовжував тягнути з Люди усе більші суми грошей.
Якось він забув удома телефон. Людмила зайшла у розділ «контакти» і… жахнулася кількістю жіночих імен. Навпроти кожного імені стояла професія: Іра – гінеколог, Марина – дизайнер, Лєна – книжковий магазин, Стася – бухгалтерія... Була там і я – Люська – ГПД. Я ж працювала в школі на групі продовженого дня.
Зробивши вигляд, що нічого не сталося, провела Жору на роботу, а сама зателефонувала у військовий госпіталь. Лікар-анестезіолог Георгій Шапкін (ім'я змінено. – Авт.) там... не працював ні зараз, ні коли-небудь взагалі.
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
