Життя

«Рідні з Криму не спілкуються зі мною, бо я живу у «хохляндії»

«Рідні з Криму не спілкуються зі мною, бо я живу у «хохляндії»
ілюстративне

Минуло 6 років відтоді, як на території Криму і Севастополя (16 березня 2014 року) відбувся невизнаний світом «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський Союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня пафосно оголосив про «повернення» Криму в лоно Росії.

Відтоді колишній росіянин, а нині мешканець Волині Володимир Булдаков, втратив своїх рідних братів і сестер, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

Володимир Булдаков народився 1947 року у Кіровській області Росії. У 1952 році, коли йому було усього 5 років, його родину примусово виселили в Крим, звідки, за наказом Сталіна, виселили усіх кримських татар. Територію заселяли своїми. В добровільно-примусовому порядку.

– Як переселяли багатих, то у Ялту, Феодосію, Євпаторію. А нас кинули у забите село, жили ми у старій хатині без світла. Мама плакала. Української мови не розуміла, тож сиділа днями і ночами та вчила її, бо працювала вчителькою молодших класів. Уявіть, вона працювала вчителькою з… 15 років і до 60.

Всього нас у батьків було п'ятеро. Змалечку довелося важко працювати, аби заробляти гроші. Тоді усіх дітей зганяли нанизувати на голки колгоспний тютюн. Спочатку його нанизували на голки, а потім шнурували. Мої дитячі руки були геть сколені і постійно у ранах. Перебинтовував  їх, поливав йодом – і знову до праці. І це з 6 років! Прямо у тому сараї, де нанизували тютюн, засинали. Звісно, що голодними. Таке ось було дитинство, – розповідає пан Володимир.

Батько трагічно загинув у Криму

Що таке літні канікули – діти тоді не знали, бо проводили їх у важкій праці на тютюновому колгоспному полі. У 1954 році у родини згоріла хата. Дякувати Богу, всі вціліли. А небайдужі люди допомогли погорільцям хто чим міг.

Батько Володимира трагічно загинув у 1958 році, коли хлопцеві було лише 11-ть, а найменшій сестрі – усього 5. Чоловік їхав трактором з млина, віз борошно. Була ніч. Майже перед рідним селом його на дорозі осліпила світлом фар зустрічна машина. Він різко звернув вправо і злетів у глибокий кар'єр, де рили щебінь. Так і загинув.

Молода вдова була у розпачі, але діватися не було куди – мусила піднімати дітей на ноги. Весь день працювала у школі, а ввечері додатково займалася з учнями, яким важко давалося навчання. До ночі перевіряла зошити під світлом гасової лампи. Володимир з 13 років працював на току, їздив на тракторі. Так усе його дитинство промайнуло на колгоспній роботі і у важкій праці.

В АТО не взяли, бо застарий…

Під час служби в армії Володимир познайомився зі своєю майбутньою дружиною – волинянкою (з Ковеля), вона приїхала туди зі спецзавданням. Коли уперше приїхав у Ковель знайомитися з батьками нареченої, тесть одразу наказав майбутньому зятеві вчити українську мову, бо ж Володимир був повністю російськомовний. Хлопець пообіцяв, що, коли приїде наступного разу, спілкуватиметься виключно українською. І таки дотримав слова.

У 1977 році він приїхав з дружиною жити на Волинь. Тут влаштувався на роботу. Разом подружжя уже 45 років. Пара має трьох дітей і 9 онуків. Життя на «бандерівщині» склалося непогано, але є один неприємний момент:

– Всі мої рідні лишилися в Криму. Вони від мене відмовилися. Коли я їм дзвонив, сказали більше не турбувати їх, бо я, мовляв, живу в «хохляндії». Я навіть питав, може, їм чимось допомогти, а вони не хочуть чути мене і все. Я не знаю, можливо, вони бояться за своє життя, тому не спілкуються. Ось так Путін не лише убив стількох людей цією війною, а й розламав сім’ї, – продовжує наш головний герой.

Уся ця ситуація і несправедливість настільки вплинули на колишнього росіянина, що він пішов проситися у добровольці, аби взяти до рук зброю і боронити Україну на фронті та наблизити момент прозріння своїх найрідніших. Але його не взяли, сказали, що уже застарий. (Зараз  йому 72 роки). 

– Мені залишилося лише надіятися, що Крим повернеться і разом з ним повернуться мої рідні, і ми будемо спілкуватися, як і раніше…

Ірина Бура

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: війна на сході україни, росія, Долі
В тему