Є люди, які незримо випромінюють позитив у кожному своєму слові чи русі. Є люди, які зранку, поспішаючи на роботу, помічають, як осінній листок кружляє на вітрі, а краплинки дощу танцюють у повітрі. Є люди, для яких потрапити під зливу – радість, тому що можна бігати по калюжах, а потім побачити зовсім близько веселку.
Є люди, які вважать своє життя ритуалом щастя. Тож знайомтеся з такою надзвичайно позитивною людиною, яка майстерно володіє українським словом та тонко відчуває красу, застиглу у фото, – Юлією Гринчук.
Юліє Юріївно, Ви нещодавно запустили на Telegram-каналі цікавий проект – власний блог – із напрочуд оптимістичною назвою «Життя як ритуал щастя». Як виникла ідея блогу?
Насправді оптимізм незмінно має бути присутнім у житі. Навіть на трагічні події можна «накласти» елементарну філософію й позитивне бачення, і тоді вони будуть зовсім по-іншому сприйматися.
А Telegram-канал став цікавою новинкою для мене. Спочатку розміщувала лише живописні роботи, намагалася навчити друзів малювати, адже за однією з освіт я викладач образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, до слова, зараз активно працюю акрилом на полотні. А потім усерйоз зацікавилась цим меседжером, у якому сьогодні працюють нові медіа, – тематичні канали з масою корисної інформації.
Тож почала читати інші канали, зокрема National Geographic, Space тощо. І лише згодом насмілилась розміщувати свої думки, емоції, споглядання у літературній формі «власного щоденника». Підписала на канал кількох друзів і на сьогодні маю вже більше як 300 підписників.
А як щодо назви блогу? Довго над нею думали?
Та ні, адже ця фраза супроводжує мене по життю років 15. І вже стала для мене, так би мовити, лейтмотивом. Ми живемо і самі собі створюємо ритуали. І тільки від нас залежить, хороші вони чи не дуже. Адже каву можна випити захлинаючись та поспіхом, а можна смакувати кожним ковтком із витонченої філіжанки. Насправді життя дарує нам безліч емоцій, а ми чомусь проносимося повз них, не намагаючись відчувати щохвилини радість буття.
Ваші #короткіемоції насправді написані дуже гарною українською мовою…
Аналізуючи контент в Інтернеті, я зрозуміла, що авторського контенту українською мовою практично немає! А люди потребують смачного, влучного українського слова, «кучерявих» соковитих яскравих текстів тощо. Один із моїх читачів якось зауважив, що зазвичай у текстах багато дієслів. А мої тексти пронизані прикметниками, тому їх приємно й легко читати.
Тексти Ви пишете кожного дня чи коли прилетить «фея натхнення»?
Я поставила сама для себе досить високу планку: мої читачі мають кожного дня отримувати новий текст, новий верлібр. Натхненням для мене може стати почута десь фраза, яка зачепила душу, подія, і не важливо, сумна вона чи весела, пора року, якщо говорити глобально, чи краплинка води або тріснутий навпіл кавун. Колись мені запропонували написати гарний текст… про ковбасу. Мовляв, про прекрасне писати легко, а ти напиши вишукано про буденне. І в мене досить непогано вийшов «ковбасний» текст (посміхається, – авт.). Я справді насолоджуюся процесом написання тексту, процесом пошуку або створення фото до цього тексту, процесом написання картини, яка б відповідала характеру того чи іншого тексту, процесом підбирання музичного супроводу для невеликого ролика.
Для написання таких тексів потрібно мати неабиякий словниковий запас. Порадьте, як можна його збагачувати?
Відповідь очевидна: лише читанням якісної літератури або спілкуванням із гідними людьми, які мають такий словниковий запас. Я постійно відвідую книжкові презентації у Луцьку й тішуся, що маю таку можливість. Не люблю читати книги, так би мовити, по діагоналі, адже тоді тебе нічого не зачепить, нічого не впаде в очі, нічого не пройде яскравим мазком по твоїй душі.
У лідера гурту «Машина часу» Андрія Макаревича є пісня «Она идет по жизни смеясь». Вам подобається своїм прикладом, способом життя надихати інших?
Якщо відверто, то так. На запитання своїх друзів, як я створила Telegram-канал, пропоную зробити їм те саме. Фотографувати, малювати, ліпити, писати – а потім свої творіння показувати людям. Так само в нас є імпровізований клуб, де ми обговорюємо книги, обмінюємося ними, рекомендуємо до прочитання. Люблю відвідувати майстер-класи різноманітного характеру і тягну за собою на них друзів. Адже це надзвичайно цікаво – навчитися того, чого ти ніколи не вмів. Насправді кожен із нас прийшов у цей світ заряджати інших. Але хтось буденністю та обговоренням хвороб і проблем. А хтось заряджає щастям, налаштовує на усмішку, спрямовує на тебе теплу та лагідну хвилю позитиву.
Ірина Белоцька
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
