16 Жовтня 2019
Новини

Лучанин за 73 дні пройшов 40 міст і десять країн Європи і не витратив жодної копійки (фото)

Лучанин за 73 дні пройшов 40 міст і десять країн Європи і не витратив жодної копійки (фото)

23-річний романтик мандрує світом без грошей і їжі.

У 23-річного героя нашої історії навіть ім’я нестандартне – Віктор-Микола Гаврилюк. Що вже казати за погляди і цінності юнака, котрий як член міжнародної скаутської організації «Пласт» звиклий із 10-річного віку жити у спартанських умовах, а для відстоювання національної ідеї пішов на 9 місяців добровольцем в АТО. Та оскільки від боїв і шквальних обстрілів Бог уберіг стрільця батальйону «Гарпун», то шукати гострих відчуттів молодий лучанин вирішив іншим способом.

– Позаминулого літа я здобув вищу освіту, але відразу не знайшов роботи. «Класна нагода помандрувати!» – вирішив собі. І хоча мої заощадження обмежувалися всього 150 євро, я знав: «Хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – шукає причину». Тому склав до рюкзака речі, які б допомогли не замерзнути і не вмерти з голоду, захопив біометричний паспорт і 27 серпня вирушив у мандрівку країнами ЄС.

У Польщі ночував посеред парку

– Перша пригода спіткала в місті Познані, коли з настанням ночі я зрозумів, що спати мені нема де. Тому знайшов у міському парку невисоке дерево з дуже густим гіллям, біля нього замаскував свій намет і так спав дві ночі, залишаючись ніким не поміченим, – усміхається, пригадуючи, Вітя-Коля.

Щодо харчування, то частину продуктів юнак купував у супермаркетах, обираючи недорогу та поживну їжу. Але здебільшого люди, які пропонували нічліг, ще й годували мандрівника, давали в дорогу пайок і незначні суми грошей. 

Німеччина: безхатьки, щурі і строгі поліцейські

– Ще екстремальнішою виявилася  мандрівка Німеччиною, – продовжує Вітя-Коля. – Щоб продовжити подорож автостопом, я вийшов на німецький автобан. Але це, як виявилося, є порушенням тамтешніх правил дорожнього руху. Тож миттєво мене наздогнали двоє поліцейських і наказали пред’явити документи.

Для з’ясування всіх обставин німецькі правоохоронці затримали нашого земляка аж на дві години. А потім без жодних вибачень відпустили.

– У Гамбурзі теж склалося нелегко: мені довелося спати на даху 4-поверхівки. Бо що було вдіяти, якщо до великого парку йти було далеко, поблизу – лише арабський квартал, довкола – повно щурів, а у центральних скверах усі «нормальні» місця були вже зайняті бомжами? – риторично запитує наш оповідач. – Тож, коли я побачив драбину на дах багатоповерхівки, зрадів: «Чому б і ні?..» Тим більше, що дах був плоским, а мій спальник – теплим.

Та світ не без добрих людей. І продовжити мандрівку Європою лучанину допоміг турецький емігрант.

– А доки ми балакали, прямуючи до Берліна, нам під колеса кинувся велосипедист, який хотів зімітувати ДТП й отримати від водія компенсацію, – додає Вітя-Коля. – Тож мені ще довелося стати свідком злочину і півдня провести у відділку. За дачу «потрібних» показів турок пообіцяв мені 500 євро преміальних. Але, на жаль, мої свідчення не знадобилися, і грошей я не заробив. 

Данія – Швеція – Норвегія і вигуки: «Та ти, хлопче, трішки скажений!»

– У Данії теж спіткало декілька форс-мажорів. Але там мене чекав друг  – пластун із Тернополя, який працював у тамтешнього фермера, – пояснює наш оповідач. – Я теж захотів підзаробити грошенят. І тих декілька днів, скільки гостював у товариша, доїв корів та отримав трохи крон.

Загалом про життя Данії наш земляк каже: трошки нуднувато, зате класно автостопити.

– У Швеції я познайомився з азербайджанцем і чеченцем, які покинули рідну землю через агресію Путіна. Тож вони, добре знаючи вовчу натуру Росії, дуже підтримують нас, українців, у боротьбі з ворогом, – переконався Вітя-Коля.

Цікаво, що на півночі Фінляндії взагалі не знають, що таке автостоп. Тож коли мандрівник із Волині стояв обабіч траси, пробуючи зупинити авто вказівним пальцем, то водії думали, що їм бажають гарного дня чи просто вітаються.  А в Норвегії до 21-річного лучанина взагалі казали: «Та ти, хлопче, трішки скажений!»

– Саме так зреагувала на мене тамтешня жінка-мисливець, – сміється Вітя-Коля. – Це було в лісі. Бо ліс, як на мене, – найбезпечніше місце для мандрівки: намет розбив, вогонь розвів, вовки в тій місцині дуже ситі, а людям нема чого шастати посеред ночі (крім мене, звичайно). Тому такий нічліг я облаштовував і у Швеції, і в Німеччині, і в Норвегії. І от уявіть: світанок, я сплю, крізь сон чую постріли, «Та хто тут може стріляти? Мабуть, десь на дорозі шина лопнула», – вирішив і повернувся додивитися сон. Аж тут чую – шарудить щось біля намету. «Олені, мабуть», – подумав я, бо цих тварин там дуже багато. Вискакую з намету глянути, чи вони моєї їжі не забрали. І перше, що бачу, – рушницю в руках незнайомки. Промовивши норвезькою декілька слів, жінка зрозуміла, що треба перейти на англійську. Я розповів, хто я і що тут роблю. Незнайомка сказала, що вперше таке бачить і що дуже злякалася, чи я, бува, не мертвий («Бо хіба буде жива людина ночувати посеред лісу за температури +10?»). Сказавши, що я трішки скажений, мисливець порадила не заходити глибше до лісу, бо там відкрилося полювання, і пішла геть… 

Фінляндія – Балтія – Білорусь: там найкраще знають вовчу натуру Росії 

– На мій великий подив, жителі цих країн добре обізнані з подіями в Україні. А двоє фінських військових, дізнавшись, звідки я, навіть відкрили маловідомі факти з нашої спільної історії. Виявляється, коли маленька Фінляндія вступила у двобій із Радянським Союзом, то  протидіяти більшовицькій чумі фінам допомагали добровольці з України, – переповідає почуте герой нашої історії.

Ну, а останньою країною, яку за 73-денний похід відвідав лучанин, стала Білорусь.

– Хай би як дивно це не звучало, але саме за мандрівку цією країною найбільше хвилювалися мої батьки, – зізнається юнак. – Після затримань українців та звинувачень у шпигунстві мої мама з татом просили якомога швидше проїхати землі бацьки Лукашенка. Тому я побував у місті Ліда, відвідав Брестську фортецю і поспішив додому. Причому, коли перетинав білорусько-український кордон, у моїй кишені залишалися 150 євро – рівно стільки, скільки було на старті мандрівки.

«Кожну мить, скільки мандрував, я відчував підтримку Господа»

Завершуючи оповідь про екстремальну подорож, мандрівник зізнається:

– Ця мандрівка допомогла мені переконатися: наші мрії збуваються, якщо тільки дуже цього захотіти. І найбільше в цьому сенсі мене вразила історія чоловіка з Фінляндії, який зупинився підвезти мене й розповів: у юності він, так само я, дуже любив подорожувати. Крім цього, дуже хотів стати актором. І от під час однієї з мандрівок його запросив на нічліг незнайомець, який виявився відомим режисером та допоміг стати актором. Під час зйомок фін потрапив на один майданчик із Мелом Гібсоном, а через декілька днів сам Мел Гібсон підійшов до фіна познайомитися і… запропонував зніматися у своєму майбутньому фільмі. Випадковість? Ні. Просто цей чоловік мріяв, вірив і отримав бажане. Я теж мріяв і вірив, що Бог допоможе мені втілити мою мрію. Так воно і вийшло, – зауважує Вітя-Коля. – А ще в цій подорожі мені завжди допомагав Бог. Коли в Німеччині мене затримали поліцейські, мої ноги наскрізь промокли, а на душі стало кепсько – я знайшов 20 євро та хороший настрій. Коли я йшов чужим містом і марив кавою – за декілька хвилин мене покликав незнайомець, пригостив філіжанкою ароматного напою і, запитавши, звідки я, дуже зрадів: «О! То ти з України? А я якраз хочу туди переїхати жити! Бо тут отримую дуже мізерну пенсію, а в Україні з цією ж сумою почуватимуся справжнім багачем (на наші гроші – десь 30 тисяч гривень), – наводить приклади Божої підтримки Вітя-Коля. – А коли в Швеції рухався на засніжену північ, несамовито змерз і найбільше мріяв про рукавиці,  натрапив на рюкзак, у якому знайшов теплі рукавиці! Хоча речей там було немало і хороших, але більше я нічого не став брати. «Може, – думаю, – цей рюкзак іще комусь стане в пригоді». Тому я просто подякував Богу за те, що на ні мить мене не залишає, і без жодного страху попрямував своїм життєвим шляхом далі…

Оксана БУБЕНЩИКОВА

Читайте також
Все про: луцьк, Волинь
В тему