Коли Лариса познайомилася з Ернестом, то їй, студентці-третьокурсниці, здалося, що вона піймала оту синю птицю щастя і тепер її життя кардинально зміниться. Час показав, що вона не помилилася. Ернест, високий, симпатичний, ерудований, начитаний, а також успішний юрист, дійсно докорінно змінив її життя.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Ресторани, дорогі подарунки, нічні клуби, поїздки на відпочинок за кордон – Лариса була на сьомому небі від щастя. Ще б пак! Її одногрупниці з такою заздрістю дивилися на її шубку з норки, а тоді з чорнобурки, які їй подарував Ернест! Воно й зрозуміло, самі дівчатка ходили в скромних пуховичках.
– Ларо, хапай його, поки теплий, – радила Ольга, найкраща подруга Світлани. – Ти посуди сама. Він успішний юрист і має справу з не менш успішними юристками. А тому все може бути. Думаю, що не одна бажає опинитися на твоєму місці. Тому роби висновок.
– Який? – спершу не могла зрозуміти Лариса. – Що я маю робити?
– Завагітніти, – Ольга щиро здивувалася, що подруга така нерозторопна. – Ти ж розумієш, що матір своєї дитини він ніколи і нізащо не покине. А поки ти в ролі просто коханої, то всіляке може бути. І не треба робити такі великі очі – в житті різне буває.
Лариса зрозуміла, що Оля має рацію. Відверто кажучи, дитина в її плани ну ніяк не входила, проте й втрачати Ернеста вона не хотіла. Відтак не минуло й пів року, як одного вечора вона, пригортаючись до коханого, прошепотіла, що вагітна. Однак його реакція була зовсім протилежною тій, на яку дівчина очікувала.
– Ларо, ти що? – його обличчя від злості аж змінилося. – Ти що оце надумала, дурепо?
– Я думала, що ти будеш радий, – тихо відповіла вона.
Того вечора він кричав на неї, сердився, погрожував гримнути дверима квартири, яку винаймав для неї.
– І більше ти ніколи мене не побачиш, – кричав Ернест.
Проте десь після півночі емоції почали стихати. Взявши її за плечі, молодий чоловік запитав, чи хоче вона бути з ним. У відповідь заплакана Лариса тільки ствердно хитнула головою: мовляв, так.
– Тоді раненько ти підеш до лікаря, який все вирішить, – мовив Ернест. – Ти ж сама повинна розуміти, що ми молоді, в нас все життя попереду. І дитина в наші плани зараз ну ніяк не входить.
Після аборту вони полетіли в Емірати. Опісля був її випускний в університеті. А в середині літа – їхнє весілля. Пишне, помпезне, велелюдне і дуже багате – Ернест хотів втерти носа, як сам висловився, і родичам, і друзям. Тому по її весільну сукню літали до Парижа, а його костюм купували у Швейцарії. Йому було приємно бачити захоплення, заздрість, схвалення в очах гостей. А ще більше –чути їхню похвалу.
Минуло десять років. Подружжя давно переїхало у власний будинок на околиці міста. Чимала триповерхова будівля-замок була предметом гордощів Ернеста. Всі, хто був удостоєний честі увійти в їхню оселю, були вражені розкішшю і багатством. Високі колони, на паркеті з різних порід деревини – шкури диких тварин, як-от білого ведмедя, на стінах – гігантських розмірів картини з бурштину. На першому поверсі був чималий зимовий сад, доглядати який приїжджав професійний садівник. Ернест любив будинок і вкладав у нього космічні суми. А вечорами залюбки ніжився в кріслі-качалці біля каміна.
Тим часом Лариса все більше усвідомлювала, що вона не живе, а існує. З усіх подруг в неї залишилася лише Ольга, якій вона час від часу і виливала душу.
– Ти думаєш, що коли живу в розкоші, то я щаслива? – мовила якось Лариса. – Ні, Олю, зовсім ні. Радше навпаки – оте все багатство давить на мене каменюкою. Воно не зробило щасливою мене і більше того – забрало в мене Ернеста.
– Та чи був він твоїм? – запитала Оля. – Отак повністю, до глибини душі. Мені здається, що просто все прорахував. Ти красива, спокійна, господиня хороша. З тобою не соромно перед друзями показатися, а заодно і домогосподарки не потрібно винаймати – ти сама все робиш.
– Коли б лише ота робота по дому, – важко зітхнула Лариса і промовчала. Вона і хотіла розповісти подрузі про те, що чоловік давно приводить у дім коханок і її примушує брати участь в їхніх оргіях, що дорікає їй, що немає спадкоємця, що коли приходить додому випивши, то частенько піднімає на неї руки, і водночас не хотіла показувати все жахіття свого подружнього життя.
Так минуло ще п’ять років. Одного дня Лариса поверталася додому з басейну. Погода була хороша, тож вирішила пройтися. Звернула в парк, де під ногами шаруділо сухе листя, неквапом йшла, коли раптом почула голос.
– Пані, ви просто неймовірні, – до неї звертався чоловік у старому плащі, який стояв перед мольбертом. – Можна я вас намалюю? Ви не жінка – ви мрія усіх чоловіків.
У відповідь Лариса посміхнулася. Зав’язалася розмова, і згодом Віталій, як звали художника, показав їй малюнок: осінь, падають листочки і йде вона, Лариса.
– Чи могли б ви прийти ще завтра, аби я завершив роботу? – запитав її.
Вона прийшла. Відтоді їхні зустрічі стали щоденними. Ларисі здавалося, що в неї виросли крила. Хотілося співати, радіти сонцю, небу, кожному зустрічному. Віталій зізнався їй у кохані і запропонував руку і серце.
– Я зроблю все, аби ти була щасливою, – сказав він Олі.
Вона вірила. Тож розповіла все про себе, зазначивши, що чоловік ніколи не погодиться на розлучення. Мовляв, для нього це просто неприпустимо. І закохані вирішили втекти.
Через три дні Лариса з Віталієм сіли на потяг до Одеси. Місто велике, тож загубитися в ньому не складно. Для Лариси було головне, що коханий поруч, а те, що грошей немає, – не біда. Вона вірила, що все складеться якнайкраще.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
